Майдан. “Мать площадей русских “
21 листопада 2013 в Києві почалася протестна акція, що пізніше отримала назву Євромайдан. Спочатку протест був спрямований проти рішення уряду скасувати процеси інтеграції з Європою. Даний протест потроху згасав і залучав на площу все менше киян. Звичайна для Києва мирна акція раптово вночі була жорстоко розігнана Беркутом. Побиті до крові студенти врятувалися в місцевому храмі. Після цього на вулиці вийшла вся столиця, а після і вся країна. Роздратована бандитським свавіллям, викраденнями і побиттями політичних опонентів і журналістів, та ще й підкріплене демонстративно неправовим і жорстоким розгоном мирної молоді – все це змусило людей говорити вже про те, щоб припинився “беспредел” силовиків і тітушок, щоб була зупинена корупція в уряді Януковича.
Далі майже всі ми бачили в прямому ефірі. Спроби жорстоко розправитися з протестуючими – їх несподіваний і лютий відсіч. Перші барикади і перші вбивства протестувальників силовиками і тітушками. Викрадення, катування і вбивства журналістів і громадянських активістів. Організація самооборони Майдану. Підйом протестів по всій країні. Спроби придушити протести в Києві ще більшою силою – і вся країна, яка стала на шляху цих силовиків, що їдуть до Києва. Визволення місцевих адміністрацій від людей, змушували силовиків і тітушок розправлятися з протестуючими. Майже було розгіно Майдан, а потім несподіваний поворот з покришками, які звели на місця зламаних барикад і які стали барикадою новою. Побиття і розгроми пунктів медиків. А до того звичайно ці дивовижні медики, що ризикували життям, рятуючи людей. Викрадення поранених майданівців з лікарень, тортури і вбивства. Спроба Януковича домовитися з політиками і рішуче ні, сказане Майданом зі сцени на таку спробу. Ну і введення в місто військової техніки, справжня вже атака на поріділий Майдан. Відчайдушна боротьба людей за свободу країни і за свою гідність. Побігли силовики. А потім боягузливий і вже абсолютно жорстокий розстріл ними майданівців. Відповідь деякими представниками самооборони теж зі зброї, вже в розумінні, що це майже війна. І тут вже остаточна втеча всіх, хто подумав поставити народ на коліна силою кийка і кулі. І Янукович тут біг перший. Природно, рятуючи насамперед добро.
Тоді всі почали розуміти українську. В ті дні абсолютно мирна і про любов пісня Вакарчука «Я не здамся без бою» несподівано стала піснею про життя і смерть. А пізніше прийшов і Ляпіс зі своїм «Воїни світла». Незалежно від того, хто з нас гандист і виступає за мирні форми протесту або хтось взагалі навіть близько не гандист – всі ми захоплювалися киянами, усіма українцями, розуміли, за що вони стоять і бачили, як вони це роблять. З якою мужністю, відвагою, любов’ю до своєї країни. Ми всі плакали, коли Майдан ховав свою Небесну сотню під реквієм “Пливе кача по Тисині …”. Ми щиро заздрили тому, як вони співали свій прекрасний гімн, «козацького роду». Цей гімн їм не нав’язав хтось, періодично міняючи слова залежно від кон’юнктури. Цей гімн вони склали Майданом і затвердили в ньому кожне слово.
Може бути не всіх ми пам’ятаємо, але деякі залишаться в пам’яті на довгі роки. Сергій Нігоян – прямий викривач всякої брехні про те, що майдан нібито був фашистським, своїм життям і смертю він затвердив, що це історія про гідність людини. Не про національність. Не про державу навіть. І кожен, хто любить свободу, визнає Нігояна своїм. І росіянин, і українець, і білорус, і звичайно вірменин.
Козак, який дав собі раду перед беркутівцями котрі знущалися над ним . Медсестри, витягали на своїх плечах поранених. Поліцейські, які не бажають стати поліцаями, які приїжджали з усієї країни на Майдан захищати людей. І журналісти прекрасного Громадьского ТБ. Сиві дядьки, очкарики-студенти, зібрані футбольні фанати, жалісливі бабусі – ти дивився на все це і бачив в цьому щось правильне, справжнє. Весь народ, як один. Хочу сказати, що все ж і політики молодці. Багато хто не злякався. Були поруч з людьми аж до останньої найстрашнішої ночі.
В ті дні загинули не тільки протестувальники. Загинули і силовики, котрі розганяли протестувальників. Частина з них напевно свідомо порушили присягу і знали, що скоюють злочин. Частина швидше за все просто випадково опинилася там і не знайшла в собі волі відмовитися від участі в придушенні. Будь-хто, хто служив в армії або в органах розуміє, що на те, щоб відмовитися від незаконного наказу, потрібна велика мужність. І подвійно воно потрібно, якщо з твоєї сторони вже є поранені чи загиблі. У будь-якому випадку вони точно є жертвами ситуації, в яку загнав країну Янукович.
Далі теж були майдани. Той же Мамчур, без зброї йшов на смерть під прапором своєї країни, бо зброї йому ніхто не дав і захищати країну наказу дати не наважилися. Але він зробив усе, що міг для гідності. Свій особистий майдан він відстояв. Якби вся Україна в ті місяці стояла ось так же, може бути і до цих пір була б єдиною і без війни.
Мало хто хоче, щоб його історія, його цінності виростали зі світу негідників, корупціонерів, трусів, бандитів, брехунів. Хоч по всіх телеканалах неси брехню про події однорічної давнини, про події сьогоднішні, а все одно, рано чи пізно, для багатьох або для всіх, але події тих днів стануть безумовним прикладом сили духу і для нашої історії, історії Росії (і напевно історії Білорусії теж) – історії всіх слов’янських держав екс-СРСР.
Ніхто не знає, чи вийде у України. Майдан не є чарівною паличкою, яка призведе країну до процвітання. Він лише не дає країні впасти в диктатуру і пригнічення.
Герої помирають. На жаль саме герої вмирають першими. Тому, що не мовчать, хоча могли б. Тому, що не бояться, хоча могли б. Тому, що йдуть першими, хоча могли б хоча б другими або третіми або десятими або взагалі не йти. У героїв теж є мрії, є сім’ї, є діти, є робота, є велике життя попереду, яке вони хотіли прожити. Може їм хотілося і битися за щось, але робити це пікетом біля будівлі суду або скаргою в наглядові органи. Може їм хотілося б жити в цивілізованій країні і цивілізованими способами вирішувати будь-які труднощі. Але життя поставило їх на грань цивілізації. І цю грань захищати випало їм. Якби вони відступили, для їх країни не було б шансу. Її б зжерли повністю і невблаганно. І варвари-бандити, котрі вийшли на героїв, не дали шансів вибрати цивілізований шлях діалогу. Біти, ланцюги, кастети, рушниці – ось з чим прийшли до них бандити. І герої пали, щоб не падав від руки бандита з можливостями держави більше ніхто і ніколи.
Слава Україні. Героям слава.
Дописувач:
