Наприкінці лютого Олександр Лукашенко закликав громадян Білорусі готуватися до третьої світової війни. Робити це треба, нібито, “і ментально, і стратегічно”.
А 4 березня він підписав указ про координацію роботи держорганів у воєнний час. У документі особливо зазначено, що в Білорусі нібито з’явилася якась загроза, а військово-політичні умови змінилися.
Документ визначає низку організацій, керівникам яких можуть присвоїти військові звання в разі потреби, повідомляють на сайті білоруського диктатора.
Указ також регулює питання взаємодії чиновників “у період виникнення воєнної загрози та у воєнний час”.
Водночас телеграм-канал “Беларуская выведка” розповів, як 103-тя і 5-та бригади ССО Білорусі останні три місяці посилено відпрацьовують штурмові дії особового складу.
Бійці-розвідники переважно в нічних умовах постійно здійснюють диверсійно-розвідувальні тактичні рейди дальністю в 30 км. Таким чином, приховано, за підтримки розвідувальних дронів, вони здійснюють кидки по пересіченій лісистій місцевості з дотриманням маскування. На собі несуть усі належні типи легкого озброєння, боєприпаси, гранатомети-міномети, великокаліберні кулемети, ПЗРК, ПТРК тощо.
Особливість полягає в тому, що бійці тренуються на потайне і саме піше проходження 30 км пересіченою лісистою місцевістю малими групами без підтримки бронетехніки, а лише під прикриттям розвідувальних та ударних дронів. Такі кидки виходять за межі фізичних можливостей особового складу, проте командування ставить норматив: бігом інтервалами з короткими замаскованими перепочинками протягом 8 годин.
Таких відстаней без моторизованої техніки не тренували навіть за часів СРСР. Йдеться про абсолютно нову тактику, напрацьовану під час “СВО” – штурмові дії пішим порядком малими групами без техніки.
Важливо: штаби бригад організовують марші саме в умовах ХОЛМИСТОЇ ЛІСИСТОЇ місцевості. Для особового складу навмисно обирають круті пагорби і пагорби. Відпрацювання штурмових дій проходить переважно за умов штурму панівних висот, покритих лісом, в умовах облаштованих на них довготривалих укріплених позицій противника. Ця горбиста місцевість, на наш погляд, характерна саме для Вільнюського району та півночі Білорусі й зовсім не схожа на поліський ландшафт.
Питання: навіщо “мирній” армії, що обороняється, готуватися до явно наступальних дій?
Відповідно до аналізу, у Литви є щонайменше півтора року, щоб ґрунтовно підготуватися до оборони.