Лінда Ґізоні, яка очолює відділ у справах мирян Дикастерії в справах мирян, сім’ї та захисту життя, ділиться думками про Всесвітню зустріч сімей у Дубліні та внесок Апостольського напоумлення «Amoris laetitia» в життя християнських сімей
Як дружина і мати, але також і як співорганізатор. Саме такою буде участь у ІХ Всесвітній зустрічі сімей д-ра Лінди Ґізоні, Заступниці Секретаря Дикастерії в справах мирян, сім’ї та захисту життя, яка разом з Ірландською Церквою займалася приготуванням цієї великої церковної події, що розпочнеться 21 серпня, а завершиться 26-го Святою Месою, яку очолить Папа Франциск.
У контексті цих подій та другої річниці motu proprio “Sedula Mater” Папи Франциска, яким було створено згадану Дикастерію, наш колега Алессандро Джізотті поспілкувався з д-ром Ґізоні, яка також поділилися думками про виклики, які стоять перед християнськими родинами в світлі Апостольського напоумлення «Amoris Laetitia».
Подвійний аспект участі
На подвійний аспект участі співрозмовниця нашого колеги звернула увагу, відповідаючи на перше запитання, що стосувалося очікувань від Всесвітньої зустрічі сімей. «Як сім’я, – сказала вона, – прагнемо пережити в Дубліні досвід слухання та спільності, аби поглибити та поділитися з родинами з усього світу темами щодо подружжя та сім’ї, що допоможуть нам оновити усвідомлення того, яким великим даром для нас самих є сім’я. Сподіваємо також почерпнути оновлені сили для того, щоб долати часто складні виклики щоденного життя, добре відомі кожному з нас».
Лінда Ґізоні зауважила, що ці очікування не є далекими від очікувань, пов’язаних із її роботою, й вона сподівається, що зустріч в Дубліні буде «благословенним Господом всецерковним досвідом, в якому в центрі уваги буде поставлений не порядок денний, нав’язаний мас-медіа і керований зовнішніми факторами, але сім’я, як дійсний ресурс, місце прекрасного та радості для її членів, для Церкви й для суспільства».
Фундаментальне значення свідчення
Тема зустрічі в Дубліні звучить: «Сім’я – радість для світу», а тому наступне запитання стосувалося того, як саме сім’ї можуть бути радістю для інших сімей, також і тих, які не живуть даром віри? «Якщо ми пам’ятаємо та оновлюємо усвідомлення того, що означає союз між чоловіком і жінкою, про дари, плоди й користі, які він приносить для дітей та родини, якщо в щоденному житті по-справжньому живемо своїм покликанням бути сім’єю, заснованою на любові, то стаємо живим свідченням, без зайвих слів», – відповіла представниця ватиканської Дикастерії в справах сім’ї.
Вона звернула увагу на те, що багатьом з нас траплялося черпати натхнення для здійснення родинних цінностей, коли ми захоплювалися прикладом сімей, які дійсно стараються жити любов’ю в усіх її вимірах, про які пише святий Павло в 13-му розділі першого Послання до Коринтян і які Папа Франциск коментує в четвертому розділі «Amoris laetitia». Тому, свідчення займає фундаментальне місце:
«Християнські родини не покликані за допомогою вишуканих промов переконувати тих, які не живуть даром віри, але викликати в них неспокій через привабливість: свідчачи, наприклад, що прощення в сім’ї, вдячність, любов, посіяна в нас Господом, спричинюються до добробуту, викликають радість, породжують ще більшу любов та сили для долання труднощів», – підкреслила Лінда Ґізоні, зауважуючи, що логіка любові в сім’ї є глибоко людською та універсальною, доступною для всіх. Але віра, без сумніву, просвічує цей дар, що походить зі створення.
Зустріч в Дубліні та «поранені» сім’ї
Журналіст звернув увагу на те, що Апостольське напоумлення «Amoris laetitia», яке є документом-провідником зустрічі в Дубліні, присвячує велику увагу «пораненим» сім’ям. Що, отже, ця Всесвітня зустріч сімей може дати тим сім’ям, які переживають ситуації труднощів?
Заступниця Секретаря Дикастерії в справах мирян, сім’ї та захисту життя звернула увагу на те, що «Amoris laetitia» – це дуже насичений документ. І навіть через два роки після його публікації він ще не є належним чином впроваджений в життя. Зрештою, сам Папа у вступних пунктах радить читати його без поспіху та поступово поглиблювати. За її словами, зустріч у Дубліні може стати нагодою для «тестування душпастирських ініціатив», які впроваджують місцеві Церкви, нагодою поділитися досвідом, який може допомогти в супроводі так званих «поранених» сімей.
Крім того, необхідно, «поза тим, чи хтось має якусь душпастирську відповідальність», аби самі сім’ї «жили своїм покликанням бути плідними не лише всередині, але й щодо інших сімей та суспільства, частиною якого вони є, щоб також і ті сім’ї, які переживають ситуації слабкості, отримувати підтримку, поради та заохочення в тому, щоб знаходити вирішення, що не будуть чужими їхньому покликанню творити сім’ю».
Миряни та секуляризація: бути живим звіщенням
Наприкінці розмови наш колега звернув увагу на те, що Ірландія, країна з глибоким християнським корінням, протягом останніх десятиріч пережила сильну секуляризацію. Що можуть зробити миряни в контексті, що стає байдужим до релігійного виміру?
«Перед обличчям суспільного контексту, дедалі більше секуляризованого і байдужішого до релігійності та віри, ми, як віруючі миряни, покликані чинити діла, а не лише промовляти слова, жити та втілювати наше християнське покликання в послідовний з Хрищенням спосіб, будучи впевненими в тому, що Господь іде перед нами, підтримує нас і доповнює нашу християнську діяльність. Така поведінка перетворює християн у живе свідчення, робить їх вірогідними місіонерами в середовищах щоденного життя, здатними ефективно звіщати, що Євангеліє в родині є секретом краси, добра та радості для всіх, для Церкви і суспільства», – підкреслила Лінда Ґізоні.
