КНЯЗІВНИ ТЕЖ ВОЮЮТЬ… Леся і Віра
За плечами в старшого солдата Лесі Зубко 10 років служби в Збройних Силах України, і 5 з них – у нашій 14 окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого. Жінка – зв’язківець, які заходять на позиції першими і виходять «крайніми», і яких прийнято називати головним нервом армії. Попри те, що Леся – радіотелефоніст із чималим стажем служби, вона не вважає, що знає в своїй роботі все.
-Професійно рости і розвиватися, йти в ногу з часом треба завжди, тим паче, що для цього у нашій бригаді є всі можливості, – каже військовослужбовець, яка виконувала завдання за призначення спочатку в АТО, а потім і в ООС з 2014 року. – Попри те, що «крайні» 6 років, проведених на фронті, для нашої бригади і для нас у її складі були нелегкими, нізащо не змінила би військову службу на цивільний фах. Відверто кажучи, бути військовослужбовцем мріяла з дитинства, і коли в 2009 з’явилася така можливість, дуже раділа. І знаєте, за 10 років ні в чому не розчарувалася.
Солдат Віра Марчак, оператор АСУ «Дніпро» у нашій князівській 14 омбр – віднедавна, перевелася з іншої військової частини, і каже, вже за лічені місяці почувалася тут своєю.
-Як на мене, то взагалі важко уявити собі більш згуртований колектив, ніж у війську, зокрема, і в нашій бригаді, – розмірковує Віра. – Війна робить людей, які довіряють одне одному свої життя, не просто співслужбовцями, вони стають, хоч і не по крові, але рідними.
Про свою роботу Віра Марчак говорить стисло: «Головне, бути відповідальною, виконувати свою роботу сумлінно й своєчасно, звісно ж, вміти знаходити спільну мову з людьми, і все буде гаразд».
Леся і Віра – дві з тих багатьох цеглинок, на яких грунтується на фронті і в тилу військові будні і свята нашої князівської бригади, і силами яких виборюється наша спільна велика Перемога!
