У контексті дискусії на тему Папського повчання на тему сім’ї і родини «Радість любові», Секретар Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан (Дзюрах) звернув увагу на взаємовплив міграції та стану родин в Європі.
З одного боку, зауважив владика Богдан, часто через складну економічну ситуацію батьки вирішують вирушити за кордон в пошуках засобів виживання. З іншого боку, міграція з її проблемами і викликами спричиняє значний і не завжди позитивний вплив на внутрішнє життя родин.
На думку єпископа, особливо важкою є ситуація тих сімей, які не можуть мігрувати спільно. «Тривала відсутність одного з батьків нерідко становить випробування для вірності, яке не кожному стає під силу, внаслідок чого розпадаються подружжя. Найбільше страждають від цього діти. Адже, якщо не брати до уваги факт відсутності материнської чи батьківської любові в роках їхнього людського та духовного становлення, розлучення батьків стає для них справжнім шоком, який не може не залишити глибоких слідів в їхніх душах і серцях. Тому обов’язком Церкви є запевнити належну пасторальну опіку як мігрантів, так і членів їхніх сімей, що залишилися в країнах походження. Окрім цього, зауважив промовець, конечною є державна політика країн, які приймають мігрантів, щодо возз’єднання їхніх родин», – наголосив владика Богдан.
Іншим важливим пунктом у душпастирстві родин мігрантів є, на переконання Секретаря Синоду Єпископів УГКЦ, повага до їхньої культурної та духовної самобутності. Він зауважив, що Папа Франциск у своєму Апостольському повчанні «Радість любові» звертає увагу на необхідність запевнити специфічний душпастирський супровід родин мігрантів «у пошані до їхньої культури, релігійного і людського виховання, духовного багатства їхніх обрядів і традицій, в тому числі за посередництвом специфічного душпастирства» («Радість любові», 46). Промовець нагадав, що в контексті цього душпастирського принципу, сформульованого Святішим Отцем, стоїть завдання запевнювати душпастирську опіку мігрантів, які належать до Східних Католицьких Церков, у тісній співпраці з Церквою-матір’ю. На практиці це означає, що в разі відсутності власних ієрархічних структур латинський ієрарх повинен намагатися запросити для опіки мігрантів священиків їхньої Церкви, а з часом, коли присутність цих вірних та стан їхніх громад виявляться достатньо живучими, потрібно робити кроки в напрямку створення більш стабільних структур у вигляді екзархату чи єпархії. «Бо ж хто інший, як не власний єпископ, зможе краще зрозуміти і запевнити батьківську опіку духовним дітям своєї Церкви, які перебувають поза межами рідної землі», – сказав на завершення представник УГКЦ.
Як ми повідомляли, у Берліні від 30 червня до 3 липня 2016 року триває 44-та зустріч генеральних секретарів Єпископських Конференцій Європи. Тема зустрічі – «Милосердя в солідарності».
Джерело:
