Країни, які робили ставку на російське озброєння тепер ризикують втратити свою обороноздатність та залишитись з металобрухтом
Про це повідомляє Defence Express
Для Кремля Індія роками залишались найбільш цінним клієнтом, який охоче скуповував озброєння і ця ситуація сформувалась ще за часи СРСР, коли країна масово отримувала від Москви авіацію, бронетехніку, артилерію, ЗРК та кораблі й після розпаду Союзу продовжила свою політику.
За оцінками частка радянсько-російського озброєння у збройних силах Індії починається від 60% та доходить до 85% та залежить від методології обрахунку, але у будь-якому випадку мова йде про астрономічну залежність боєздатності країни від РФ.
Зараз в Індії вже заговорили про неможливість імпорту російського озброєння, включно з отриманням ще двох з п’яти замовлених у 2018 році за 5,43 млрд доларів полкових комплектів С-400, то загалом “застрягли” поточні контракти мінімум на 2 млрд доларів, разом із російськими кредитами на 10 млрд доларів, про що пише Bloomberg.
Причиною стали санкції від США, неможливість РФ виконувати контракти, побоювання у Делі, що США накладе санкції вже на Індію, спроби знайти єдину валюту для розрахунків, бо одні не готові платити у рублях, а інші – приймати у рупіях тощо. Тобто цілий комплекс факторів, розв’язати який буде дуже складно.
Але насправді ситуація для Індії ще більш критична, бо мова йде не лише про закупівлю нового озброєння, а про підтримку наявного, а саме до 85% всього наявного озброєння у всіх збройних силах – сухопутних військах, авіації та флоті.
З якими двигунами, вузлами та агрегатами будуть їздити 3,6 тисячі радянсько-російських Т-72 та Т-90, 3,1 тисячі БМП-1 та БМП-2, літати півсотні МиГ-29 та понад 260 Су-30МКИ – для Індії питання. Як й що буде далі з протиповітряною обороною, бо питання де брати у випадку необхідності ракети до радянських ЗРК для них також відкрите.
Розв’язати всі ці питання Індія насправді намагається вже давно, намагаючись зробити ставки на озброєння власного виробництва. Треба згадати й про проєкт танку Arjun, який виявився дорожчим за російські машини, але свій, власний легкий танк, про індійський літак Tejas, контракт на який вимірюється у 6,5 мільярдів доларів, плани на п’яте покоління у вигляді AMCA, але це закриття потреб у довгостроковій перспективі.
А у короткостроковій та навіть середньостроковій перспективі для Індії все виглядає доволі песимістично. Й здійснити різке розгортання у бік Заходу країна об’єктивно не може через потребу в астрономічних коштах, бо, знову ж таки, мова йде про залежність на рівні 85% для збройних сил чисельністю у 1,4 млн осіб. Більше того заблокована й інша альтернатива – Китай, бо він для Індії взагалі є суперником, з яким все активніше йдуть суперечки за високогірний район Ладакх. І все це на фоні світового дефіциту озброєння на противагу комфортним для Делі довгостроковим російським кредитам.
Звісно Індія є лише найбільшим прикладом, водночас РФ активно постачала озброєння таким країнам, як Єгипет та Алжир. Останній активно замовляв танки Т-90, С-300 з “Панцирями”, Су-30МКА та підводні човни “Варшавянка”. І у порівнянні з Єгиптом, який ефективніше диверсифікував постачальників, ситуація з російським озброєнням для нього також доволі негативна.
Таким чином країни, які були покупцями російського озброєння постали перед питанням, а як його обслуговувати, хто буде його ремонтувати та обслуговувати, а згодом й модернізувати. Бо життєві цикли озброєння передбачають зазвичай декілька десятиріч його експлуатації та підтримки боєздатності на відповідному рівні завдяки оновленням. Але тепер те, що закуповувалось за мільярдні кошти з розрахунком на 20-40 років служби перетворюється на металобрухт, який прослужить до першої серйозної поломки.
