Вервиця- це молитовні роздуми над радісними, скорботними, славними та світлими таємницями життя Ісуса Христа і Марії. Заглиблюючись у ці таємниці, ми роздумуємо над власним життям. Роздуми над цими таємницями є водночас роздумами над Євангелієм.
Вервиця це не лише молитва; вона чудовий засіб освячення і духовного поступу, одна з найкращих шкіл доброчесності і життя християнського. Без сумніву, не можна наполегливо розважати таємниці життя Ісуса і Марії та не втілити у життя те, що з них будемо черпати. Як сказав Пій XII: “Душа почувається затишніше, коли йде дорогою, вказаною Ісусом і Його Матір’ю”. Марія наближається до нас, бере за руку і вчить жити так, як Вона Сама жила на землі коло Свого Сина. Ось у чому наука Вервиці та таємниця її успіху: вона “вводить нас в живий контакт з Ісусом через Серце Його Матері” (Іван Павло II).
Коротка історія Святої Вервиці
Молитва на Вервиці зародилася в глибоку давнину II століття. На Сході, у Сирії, християни, побудували перші монастирі, почали молитися там, нанизуючи сушені зернята ягід на шнурочки. Отож назва “вервиця” походить саме від слова “верв”, що означає “шнурок, мотузка”.
В період середньовіччя Латинська Церква перейняла Вервицю від Східної Церкви. З цього часу за допомогою Вервиці той, хто молився на ній, отримував Божі ласки, прощення своїх гріхів, укріплювалися у вірі.
Першими великим пропагандистом молитви на Вервиці був cв. Домінік (1170-1221). У Тулузі 1214 року перед ним з’явилася з Неба Матір Божа з трьома небесними дівами і попросила поширювати молитву на Вервиці поміж християнами. У XV столітті в Західній Європі, де молитва на Вервиці була майже забутою, бл. Алан де Рупе (1428-1475) допоміг відродити її. Пізніше місіонер cв. Людовік Гріньйон де Монфорт (1673-1716) у молитві на Вервиці доказав, що вона не тільки допомагає навертати і спасати людські душі силою молитов Отче наш і Богородице Діво, а є входженням у глибокі таїнства життя, смерті, і воскресіння і слави Ісуса Христа і Діви Марії. Він вважав, що Пречиста Діва Марія з усіх набожеств найбільше цінує Вервицю, бо через неї кожний християнин отримує прощення за провини, звільняється від гріха, прагнучи досконалості, зростає у ласці. Хто плаче, знаходить радість і спокій, хто в біді, – допомогу і розраду …
Того, хто входить у світ Вервиці, не мучать сумніви та помисли, не захоплюють пристрасті. Диявол і плоть стають безсилими перед силою вінчальної молитви, яка рятує світ від катастрофи війни, стихійних лих і хвороб. Ця чудодійна молитва стає провидінням для молитвеника, допомагає йому доторкнутись серцем до одвічних тайн і небесних доброчеснот любові та миру.
У розповідях про св. Франциска згадується такий випадок: один молодий чернець ревно відмовляв cв. Вервицю щодня перед обідом. Одного разу він не зумів її вчасно відмовити. Щоб не порушувати своєї обітниці, він просив дозволу в настоятеля на запізнення до обідньої трапези і пішов до монастирської каплички. Настоятель, зауваживши, що хлопця досить довго немає, послав до каплички іншого брата. Зайшовши туди , він побачив, як молодого ченця Матір Божу та двох ангелів огортало дивовижне сайво. На кожне Богородице Діво… з уст молодого монаха виходила біла троянда, її підхоплювали ангели та оздоблювали нею корону на голові Пречистої Діви Марії…
Тому Вервицю називають ще Рожанцем, що в перекладі означає корона троянд (рож). Блаженний Алан де Рупе говорив, що Вервиця із 150 Богородице Діво є великою короною із білих троянд для Марії, а Вервиця із 16 Отче наш– малою короною із червоних троянд для Ісуса.
Через серце Матері Божої лине молитва на Святій Вервиці – пісня любові, таїнств життя Ісуса Христа і Марії, джерело освячення, духовного збагачення християнського життя.
Молимось Вервицю так:
1. Робимо знак хреста і говоримо: « В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь»
2. На хрестику вервиці молимось Апостольский Символ віри: “ВІРУЮ в Бога…”
3. На великому зернятку молимось «Отче наш».
4. На трьох малих зернятках молимось «Радуйся, Маріє…», після «Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу, якa була на початку і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.»
5. Далі молимось таким чином: По черзі розважаємо таємниці з тієї частини, яка відповідає дню тижня. На кожну десятку зерняток припадає одна таємниця.
На великому зернятку молимось один раз «Отче наш…», на кожному з десяти малих зерняток – «Радуйся, Маріє…» після чого додаємо молитву «Слава Отцю…». А також додаємо молитву:
О наш Ісусе, прости нам наші гріхи, врятуй від пекельного вогню, приведи всі душі до неба, а особливо ті, які найбільше потребують твого милосердя.
На закінчення розарієвої молитви можна прочитати молитву:
Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво, молитвами нашими в скорботах наших не погордуй, а від бід захисти нас, Діво Преславна і Благословенна. О, Володарко наша, Заступнице наша, Посереднице наша, Утішителько наша! З Сином Своїм примири нас, Синові Своєму доручи нас, Синові Своєму віддай нас. Амінь.
ТАЄМНИЦІ РОЗАРІЮ
Радісна частина (понеділок і субота)
1. Благовіщення
2. Відвідини Дівою Марією святої Єлизавети
3. Різдво Христове
4. Жертвування Ісуса у Храмі
5. Віднайдення Ісуса Христа у храмі
Частина світла (четвер)
1. Хрещення Ісуса Христа
2. Весілля в Кані Галілейській
3. Проповідування Ісуса
4. Пре ображення Ісуса Христа
5. Встановлення пресвятої Євхаристії.
Болісна частина (вівторок і п”ятниця)
1. Молитва в Гетсиманському саду
2. Бичування Ісуса
3. Коронування терновою короною
4. Хресна дорога
5. Розп’яття і смерть Ісуса
Славна частина (середа і неділя)
1. Воскресіння Ісуса Христа
2. Вознесіння Ісуса Христа
3. Зіслання Святого Духа
4. Успіння і Внебовзяття Пресвятої Діви Марії
5. Коронування Марії на царицю Неба і Землі
