Ситуація в артилерії між Україною та РФ знаходиться у дуже крихкому асиметричному паритеті, а як проходити 20 км суцільних мінних полів – найскладніше питання й досі
Джерело: Defence Express
Коли ще рік тому ворог активно почав будувати багатоешелоновану оборону, а саме у листопаді 2022 року було помічено створення ліній оборони на лівому березі Дніпра на Херсонщині, це означало те, що РФ почала підготовку до позиційної війни й почався відлік до її переходу.
Поки йшло її створення та залишались “вікна”, ще були актуальні цифри, які озвучив Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний у грудні 2022 року – 300 танків, 600-700 БМП та 500 гаубиць. І ці цифри були актуальні саме у той короткий проміжок часу.
У результаті – замість 300 західних танків навіть не одну танкову бригаду на умовних 100 машин, а два танкових батальйони на Leopard 2, не 600-700 БМП, а близько 200-300 (якщо рахувати з колісними Steyker), а також сумарно до 150-200 одиниць 155-мм артилерії. І не у грудні, а літом.
В результаті, без переваги у повітрі, будь-які наступальні дії на забетоновану оборону противника через глибокі мінні поля йдуть повільніше ніж ворог риє нові окопи. А “прозорість поля бою” завдяки дронам стала ледь не абсолютною, бо вони ліквідували “туман війни” і артилерія бере на себе 60-80% загального обсягу виконуваних завдань.
Тобто це глухий кут позиційної війни який й описав Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний у роботі “Сучасна позиційна війна та як у ній перемогти”. І Defense Express продовжує детально розбирати цю роботу, присвітивши попередні дві публікації питанню, чому F-16 не панацея та яка реальна ситуація з дронами та РЕБ зараз та у перспективі.
Паритет в артилерії
Попри те, що ворог залишає за собою перевагу у кількості артилерії ЗСУ все ж вдалось досягти з ним паритету, при цьому використовуючи значно меншу кількість артилерійських систем. Це вдалось досягти шляхом переваги західної артилерії у дальності та високоточному озброєнні такому, як HIMARS. І насправді значна кількість високоточних ракет GMLRS пішла на те, щоб уражати ворожу артилерію та реактивні системи залпового вогню.
“На цей час ми змогли меншою кількістю більш якісних (точних) засобів вогневого ураження здобути умовний паритет з артилерією противника, яка кількісно переважає”
Водночас використання Excalibur зустрілось з тим, що активне застосування ворогом засобів РЕБ із поставленням завад на GPS, призвело до зменшення ефективності цього високоточного снаряда. Одночасно з цим це означає те, що дешевший аналог, фактично детонатор, M1156 PGK, який перетворює звичайний 155-мм снаряд на високоточний, не є виходом. Бо останній на відміну від Excalibur, який має й інерціальну, оснащений лише GPS.
M982 Excalibur
З боку Defense Express зазначимо, що оголошена у роботі проблема з Excalibur в теорії має торкатися й GMLRS для HIMARS. Але можливо ракета GMLRS має точнішу інерціальну систему, яку неможливо було встановити в артилерійський боєприпас через на порядки більші перенавантаження під час пострілу.
Тобто наразі умовний паритет в артилерії тримається лише на технологічній перевазі, яку РФ активно намагається нівелювати доступними йому засобами. Наприклад, не маючи аналогічних засобів високоточного ураження для контрбатарейної боротьби залучає для цієї задачі “Ланцети”. А для ураження цілей на передньому краї активно залучає високоточні снаряди “Краснополь” у калібрі 122-мм, які мають напівактивне лазерне наведення.
Водночас власні втрати в артилерії РФ активно поповнює шляхом зняття зі зберігання таких систем, як Д-1 зразка 1943 року, а також Д-20, що дозволяє нарощувати щільність артилерії. А це означає й те, що у Кремлі поки не вбачають навіть загрози зустрітися зі “снарядним голодом”.
Д-20 армії РФ
Боротися з цим пропонується створенням мережі наземної GPS, яку ворогу буде значно складніше пригнітити, збільшенням кількості засобів артилерійської розвідки, а також застосовувати власні дрони-камікадзе для знищення артилерії противника.
Непрохідні мінні поля
У роботі Залужного зазначено що глибина мінних полів, які армія РФ ставить перед лініями оборони може доходити до 15-20 км. При цьому у ворога є можливість дистанційно поновлювати їх завдяки системам “Земледелие”.
І попри отримання ЗСУ певної частини західних машин для розмінування, цієї кількості не вистачає. Більше того, питання розмінування обтяжене тим, що ворог за допомогою дронів наводить засоби ураження на підрозділи, які готують коридор для наступу. Але така ситуація справедлива по обидва боки фронту:
“Водночас ЗСУ не менш ефективно застосовують мінно-вибухові загородження та розвідувально-вогневі комплекси для виявлення і знищення інженерних засобів розмінування противника. Це призводить до того, що наступальні дії обох сторін відбуваються із суттєвими труднощами і великими втратами особового складу, озброєння та військової техніки”.
Вирішення питання розмінування у полосі наступу передбачає цілий ряд комплексних засобів, основою якої є маскування димогенераторами, боротьба з БПЛА та цілий ряд нестандартних засобів, починаючи від LiDAR- сенсорів для пошуку мін, використання безпілотних наземних платформ (включно зі створеними на основі пошкодженої бронетехніки, яка може рухатись), використовувати касетні та термобаричні боєприпаси.
А з найбільш нестандартного: розмивати гідрантами чи здувати списаними реактивними двигунами, використовувати сучасні фактично гірно-прохідні комплекси з плазменним руйнуванням ґрунту.
З боку Defense Express зазначимо, що жодний з цих методів не є “магічною паличкою”, тим більше, що “нестандартних засобів” у масовій кількості немає, а розмінування підривом не дає гарантій. Більше того, створення коридору довжиною у кілометри у реальності можливо лише у випадку, коли у зоні прориву, якщо не всі, то більшість засобів вогневого впливу ворога пригнічені.
Також нижче додаємо повний текст роботи “Сучасна позиційна війна та як у ній перемогти”:
