13 серпня владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії, очолив Божественну Літургію у катедральному храмі Покрову Пресвятої Богородиці м. Мюнхен.
«Батько з нинішньої євангельської розповіді (Мт.17, 14–23) є для нас вчителем віри. І справді все, що ми читаємо і чуємо, що написано в Євангелії, є для того, щоб пробуджувати і скріплювати нашу віру. Святий євангелист Іван наприкінці свого Євангелія пише: „Все це записано, щоб увірували ви, що Ісус Христос — син Божий, а увірувавши, щоб мали життя в Його ім’я“», — розпочав свою проповідь єпископ.
А відтак проповідник зазначив, що Євангеліє є підручником віри, Божим Словом, яке пробуджує віру людини. «Кожна розповідь, історія, притча, кожне слово, яке ми чуємо у святому Євангелії, має єдину ціль — пробудити нашу віру, відновити нашу віру і скріпити нас у вірі», — мовив владика Богдан.
Споглядаючи на поставу батька, єпископ звернув увагу присутніх у храмі на моменти, які засвідчують віру цього чоловіка. Першим з них владика назвав те, що батько приходить до Ісуса і падає ниць перед Ним на коліна. «Це єдиний раз в Євангеліє від Матея сказано, що хтось падає перед Ісусом ниць на коліна, просячи про якусь поміч. І тим виявляючи найбільшу пошану, найбільшу честь. Правда цей вислів „падає ниць на коліна“ буде ще вжито наприкінці Євангелія від Матея, але там будуть римські солдати, які, зневажаючи і насміхаючись над Ісусом, будуть падати перед Ним і плювати в його обличчя, про що Він заповідає наприкінці нинішнього Євангелія», — зауважив проповідник.
Далі владика Богдан вказав на те, що наша віра теж виявляється простими жестами. «Зробити знак святого хреста — це вияв не тільки пошани до Бога, але й вираз нашої святої віри. У цьому простому знаку хреста ми виражаємо найголовніші правди нашої віри», — наголосив апостольський екзарх, пригадуючи вірним значення хресного знаменування і символіку складених пальців руки, якою християни чинять на собі знамено хреста.
А відтак єпископ наголосив на тому, що коли особа кладе на себе знак хреста, то тим виявляє свою віру у найголовнішу заповідь любові: «Любитимеш Господа Бога твого всім серцем твоїм, усією думкою твоєю, усією силою твоєю, усією душею твоєю. А ближнього, як себе самого», — сказав проповідник.
«І тим самим, коли ми робимо знак святого хреста то ми визнаємо теж, що найкращий приклад цієї любові, яку ми визнаємо, дав нам Ісус Христос на хресті. Любові жертовної, вірної аж до кінця. Тому цей простий і звичний для нас жест є виявом нашої віри», — мовив апостольський екзарх.
А відтак, за спостереженням проповідника, батько переходить від жеста до слова, кажучи: «Господи, змилосердися над моїм сином».
«В біблійній мові це означає, що він визнає Ісуса Богом. А змилуйся — означає допоможи мені, врятуй, спаси. Грецькою мовою тих два слова „Господи, змилуйся“ записано як „Киріє, елейсон“, що означає „Господи, помилуй“. Ми часто повторюємо ті слова під час Літургії та інших богослужінь. Ми не кажемо, що Ісус має нам зробити. Ми тільки називаємо проблему і кажемо: „Господи, змилосердися“. Ми кажемо: „Хочемо миру, хочемо, щоб наші поля родили“, — молячись на Літургії, і відповідаємо: „Господи, помилуй“, — що містить всю довіру до Бога, від якого залежить життя, визволення полонених, зцілення хворих, і, молячись, ми вкладаємо у ці слова всю нашу віру. Всякі наші журби, клопоти, наших рідних, нашу Україну, наших захисників треба свідомо віддавати Богові. Коли ви є в храмі разом взивайте: „Господи, помилуй“ і вкладайте у ті слова нашу віру в Бога», — закликав архиєрей.
Третій момент, в якому бачимо віру цього батька — він слухає Боже Слово і намагається Ним жити. «Хлопця не було з батьком і він на заклик Ісуса приводить його. Перед Богом не потрібно щось приховувати, а радше йти з усім, що гнітить, що відбирає радість і надію. Віра осягає повноту, коли ми чуємо Боже Слово, його приймаємо і ним живемо. І лиш тоді в нашому житті є можливі зміни. Тектонічні зміни, бо Ісус каже: „Будете гори переносити“, — вживаючи мову метафори. Тут йдеться про глибинні зміни, які відбуваються у нашому житті, якщо ми справді стаємо віруючими людьми», — сказав проповідник.
Також владика Богдан пригадав про нещодавню зустріч приятелів католицького руху фоколяринів у Португалії, в часі якого єпископ познайомився з жінкою-перекладачкою, яка розповіла свою історію життя. «Ця жінка, вступивши до цього молитовного руху, зрозуміла, що найважливішим є іти за Богом і сповняти його волю. Після того її життя змінилося і вона перестала тривожитись за завтрашній день, бо відчула, що її життя є в руках Ісуса. Ця жінка справді віруюча і повна миру, зичливості і радості», — засвідчив архиєрей.
На завершення своєї проповіді владика Богдан закликав людей просити сьогодні для себе такої живої віри, яка виявляється у простих жестах щоденного життя. Віри, яка живиться Божим Словом і живе Ним. «Тоді Господь зробить нас не лише свідками, але співучасниками великих змін у нашому особистому, родинному житті і в житті нашого народу», — мовив проповідник.
Апостольський екзархат у Німеччині та країнах Скандинавії
