Хто такий виборець Зеленського – це образ українця, який не хоче брати відповідальність на себе, – Наталка Міщенко

Той шквал критики, який сипеться нині на чинного Президента, пов‘язаний із розчаруванням суспільства в тому, що рай в Україні до сих пір так і не настав. Що не скінчилася війна, не зникла корупція, не розквіт бізнес, і Україна не перетворилася на сонячну Швейцарію. Не сталося. І не скоро станеться. Цей процес затягнеться на роки, а може й на десятиліття, якщо не зійдемо з дороги. А для цього нам би зараз не повторити історію 100-літньої давності, бо в іншому випадку це не станеться ніколи.

Не допустити втрату незалежності — це і було завдання, яке ми в першу чергу ставили перед Порошенком в 14-му році. Ставили ще одне — шлях до Європи і в НАТО. Це ті ключові моменти, які п‘ять років тому були для нас понад усе. І ми не розчарувалися — вільно пересуваємося по Європі, нас визнав світ, все начебто йде за планом, якби не війна, яку, на жаль, за нашим бажанням ми припинити не можемо, бо щоб припинити її, можемо лише здатись. Але ж у 14-му ми не хотіли цього, правда?

Паралельно з усім цим відбулася ще одна подія історичного масштабу — ми отримали Томос. Президенту вдалося об‘єднати церкву. І це для нас не лише історичний момент, це є свідченням могутньої світової підтримки. Адже, зважаючи на тиск, який чинила росія, ми таки маємо УПЦ.

А тепер про актуальне. В новітній історії немає країн, окрім Лівану й Ізраїлю, які в стані війни проводять демократичні вибори. Сам факт наявності стількох кандидатів, факт критики Верховного Головнокомандувача в обличчя, факт різного роду протестів є свідченням того, що Порошенко дотримується демократичних принципів. Бо зазвичай країни в стані війни не граються в вибори, вони вводять воєнний стан. І тоді нема критики, нема мітингів і всяких заворушень.

Чому в Україні все це зашкалює? Бо Порошенко дозволяє, бо не бачить своє майбутнє з репутацією кривавого диктатора. Хоча останнім часом його провокують з усіх боків. Тому й надалі все буде так як є: він робитиме свою роботу, його поливатимуть брудом, а він продовжуватиме робити свою роботу.

І от на хвилі масового незадоволення й розчарування, що не сталося все й одразу — не поборена корупція, не працюють суди й антикорупційні органи, не закінчена війна — з‘являється слуга народу. І ті, що були проти всіх, хапаються за нього.

Безперечно, всі ми хочемо змін, але яких змін хоче виборець Зеленського? Поламати систему отак, як у кіно — вийти до трибуни, сказати про це, і система враз зламається. В це вірять, не розуміючи що система перекрутить Зеленського на фарш в найкоротший термін ( до речі, щось мені підказує, що здобувши довіру і заручившись підтримкою іноземний партнерів, наступний крок, який зробить Порошенко в наступні свої 5 років — піде проти системи).

Але, повертаючись до теми, хто такий виборець Зеленського? Це такий собі українець середнього класу, швидше за все — російськомовний, і не тому, що проти української, а тому що «какая разніца», не налаштований ні з ким воювати, його не цікавить політика, йому байдужі національні і релігійні питання. Він асоціює себе з Україною як суспільством, а не з Україною як незалежною державою.

Образ досить симпатичний, але не на часі. Перед нами загроза втрати незалежності воєнним шляхом, а цей виборець не хоче служити в армії та й податки не дуже хоче платити, а в разі загрози готовий в будь-який момент втекти до Польщі чи до росії.

Це образ українця, який не хоче брати відповідальність на себе. Але держави без відповідального народу не буває, без відповідального народу бувають лише колонії.

Наталка Міщенко

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

18 − sixteen =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh