Наша держава зараз стоїть на порозі змін. Вже цієї осені Україну чекає підписання угоди про асоціацію з ЄС. З іншого боку на нас тисне Росія з пропозицією вступити у Митний союз. Куди ж ми все таки рухаємося і які перспективи чекають нас завтра? Про це та інше поспілкуємося з народним депутатом від ВО “Свобода” Юрієм Михальчишиним.
– Як розпочався для вас новий політичний сезон у Верховній Раді України?
– Абсолютно рутинно, без жодних яскравих політичних феєрверків, без напружених протистоянь, без яскравих і антагоністичних емоцій. Я б сказав, все доволі офіціозно, доволі стримано і прагматично. Пов’язується це з процесами напередодні підпи-сання угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Тобто, неформальний консенсус полягає в тому, що всі фракції Верховної Ради об’єднали тимчасово свої зусилля для того, аби хоча б за два місяці надолужити те, що було згаяно протягом кількох років в сфері прийняття необхідного для асоціації з ЄС законодавства. Тому, можна сказати, що ті, хто очікував якогось яскравого і насиченого старту політичного сезону, можливо,
почуваються розчарованими.
– Як ви ставитеся до запланованого підписання угоди про асоціацію? І яких наслідків нам чекати після цього?
– Я ставлюся зі стриманим оптимізмом до перспектив її підписання і досить обережно до швидких, конкретних і практичних наслідків для України. Адже, не секрет, що аналогічні угоди підписували такі держави, як Мексика, Чилі, Саудівська Аравія, Марокко. А вони, хоча б в силу свого географічного розташування, не мали ніякої європейської перспективи. Тому, треба розуміти, що надміру оптимістичні, і навіть якісь тріумфальні реляції не мають під собою жодних підстав. Угода про асоціацію – це важливий, необхідний крок для зближення з Європою. Це дуже очікувана оздоровча терапія для української економіки, яка отримає доступ на європейські ринки. Це перспектива хоча би якогось послаблення візового режиму з ЄС. Тому, звичайно ж, в підсумку можна стверджувати, що угода про асоціацію для України є безумовним позитивом, але аж ніяк не манною небесною, яку треба так довго очікувати, і після падіння якої всі проблеми самі собою зникнуть.
– Один із українських по-літиків висловив думку, що підписання угоди про асоціацію – це своєрідна “точка неповернення” і для України розпочнеться абсолютно новий шлях. Чи поділяєте ви такий оптимізм?
– Не поділяю. Оскільки навіть в тих державах, які я згадував, візьмемо, наприклад, Мексику і Саудівську Аравію, роками, або навіть десятиліттями після підписання угоди про асоціацію, при владі утримувались диктаторські режими. Вони не мали нічого спільного з європейськими стандартами верховенства права, народовладдя, прав і свобод людини та громадянина. Тож якихось завищених очікувань я б радив уникати. Це необхідний, давно назрілий, можливо навіть перезрілий крок для України, але він не вирішує того колосального комплексу проблем, які в нас накопичилися за 22 роки незалежності.
– Справа не у поверненні до якихось наших проблем, а у неможливості будь-яких впливів Росії на Україну. Втрата Росією будь-яких імперіалістичних планів щодо України.
– Не погоджуюсь. Зважаючи на те, наскільки глибоким є проникнення російських спецслужб в українську політику, економіку та інформаційний простір питання угоди про асоціацію з ЄС не вирішує проблеми нейтралізації російського впливу в Україні. Цей вплив залишиться з нами на багато років, якщо не провести повної чистки державного апарату, не провести люстрації спецслужб, і не повернути під контроль держави національно-інформаційний простір. Без цього тотальне домінування Росії аж ніяк не врівноважиться підписанням одного, хоч і важливого документу з Європей-ським Союзом. Тисяча п’ятсот сторінок угоди про асоціацію – зовсім не достатньо, аби компенсувати кілька десятків мільярдів доларів, які Росія вклала у скуповування активів українських під-приємств і, вербування агентури у вищих ешелонах української влади та пропагандистську роботу у нашому інформаційному просторі.
– На даний момент Росія тисне на нас в економічному плані, а чого можна очікувати надалі?
– Дій агресивних, цілком природних. Потрібно спостерігати за ескалацією конфлікту. Не виключено, що Янукович стане саме тим лідером України, якому дове-
деться віч-на-віч зустрітися з повномасштабною російською агресією. Не виключаю навіть у певних точках України якихось провокацій на тлі сепаратистських настроїв і переходу до обмежених, але все-таки силових дій.
– Вже майже рік, як ви в парламенті. Як оцінюєте роботу вашої політичної сили у Верховній Раді України?
– Складно давати оцінку в умовах жорсткої опозиційної діяльності. Звичайно, ніхто не очікував особливих соціально-економічних результатів від діяльності “Свободи”. Оскільки ми розуміємо, що правляча Партія Регіонів всіляко ізольовує наші ініціативи. Повинен сказати, що вкрай дискримінаційною була позиція керівництва Верховної Ради під час розгляду наших законопроектів. Можна нагадати, що із 160 законопроектів, зареєстрованих свободівцями, повно-цінно було розглянуто в сесійній залі лише два.
– А прийнято?
– Жодного! Тож максимально ефективно довелось використовувати такі інструменти депутат-ської роботи, як подання депутатських запитів та звернень.
Також прийоми громадян і робота з виборцями. Нам вдається вирішувати хоча б на локальному рівні ті чи інші проблеми, які виникають в наших краян з органами виконавчої влади та з правоохоронними органами. Доводиться боротися із свавіллям судів, не задовільною роботою Пенсійного фонду, органів соціального захисту населення. Вони починають виконувати свої безпосередні обов’язки лише після втручання депутатів Верховної Ради України через відповідні запити та звернення, що змушують їх згадати про чинне законодавство і про елементарний здоровий глузд. Таких прикладів, на щастя є чимало.
Ольга Макаревич та Марія Макаревич, спеціально для “Голос Українською”.
