Разом із своїм нареченим Інес пройшла пішки від Нижньої Австрії до італійського міста Ассізі. Вона розповідає про досвід цього двомісячного паломництво, яке вони здійснили лише з 11 кг багажу.
Ось нарешті перед нами височіє базиліка святого Франциска в Аззісі. Цьому передували 53 дні подорожі з Австрії до центральної Італії: 1300 км ми подолали пішки, 300 км – поїздом, автобусом та канатною дорогою. Ми дійшли до мети нашого паломництва. І відчуття було…ніяким. Звичайно, ми були задоволені, що нарешті прибули до місця призначення, але не було якогось великого почуття облегшення. Трохи збентежені, ми спостерігали за людьми, що того недільного ранку робили селфі перед базилікою. В той момент ми усвідомили, що нашою справжньою метою було внутрішнє паломництво.
Паломництво розпочалося на порозі рідного дому
Наша подорож розпочалася два місяці перед тим: після закінчення університету нам обом було справді необхідне свіже повітря та спорт, бо написання дипломної робота змусило сидіти за книжками протягом довгих тижнів. Крім того, ми хотіли присвятити трохи часу для того, аби краще пізнати самих себе та одне одного.
Паломництво розпочалося біля дверей мого дому. Ми вирушили в дорогу відразу після сніданку. План подорожі ми уклали самі, поєднуючи відрізки вже існуючих маршрутів, таких як Шлях святого Якова, Римський шлях, Шлях святого Антонія та Ассізький шлях.
Іноді ми переходили через ліси й поля, але часто й через населені пункти. Тут ми в середновічному містечку Раттенберзі (Тіроль, Австрія).
Крок за кроком
Замість того, аби дати собі час на те, щоб повільно звикнути до тягаря наплічників, першого дня ми пройшли аж 28 км. І це всередині серпня при полудневій спеці без сонцезахисних кремів та головних уборів. Ввечері, очевидно, – головний біль, нудота, біль у м’язах та мозолі на ногах. Наступного дня нам заледве вдалося пройти 15 км.
“Якщо щодня ти робитимеш навіть маленький крок, то раніше чи пізніше дійдеш до мети.”
Але потім ми зрозуміли, що з часом все ставало легшим, наше тіло повільно звикало до навантаження. Ми також усвідомили, що якщо щодня долати навіть маленький відрізок шляху, роблячи час від часу навіть одноденну перерву, але не відступаючи назад, то раніше чи пізніше можна дійти до мети.
Досвід, що пронизує до глибини
На нашому шляху до Ассізі багато монастирів відкрили нам свої двері, де ми змогли зупинитися на нічліг. Таким чином ми познайомилися з різними Згромадженнями. Часто ми спали також в наметі, а одного разу навіть у чотиризірковому готелі, бо не могли знайти іншого місця.
“Не знати про те, де ти будеш спати сьогодні ввечері – це досвід, що пронизує тебе до глибини.”
Зранку скручуєш свій спальний мішок і не знаєш, де будеш його розстеляти ввечері: цей досвід справді важкий, він пронизує до глибини.
Особливі зустрічі
«Ти зустрів Бога під час паломництва?» – в той час це запитання, яке поставили моєму нареченому, здавалося мені кумедним. Але сьогодні я б відповіла: «Так, у створінні, яке перехоплює дух, та в багатьох людях, які гостинно нас прийняли, як, наприклад, пані Клара».
Пані Клара відкрила нам двері свого дому. На цій фотографії вона разом з Рене перед її будинком.
Того дня ми перейшли широку й темну долину й не знали, де будемо ночувати. Несподівано, ми побачили на дорозі жінку на велосипеді. Пояснивши, хто ми є, запитали її, чи можемо встановити свій намет на її території.
Спочатку пані Карла була дуже обережною: замикала двері свого дому, навіть коли віддалялася тільки на декілька метрів. Але побачивши наші спроби спекти хліб на вогні, вона принесла нам булочки, помідори із свого городу, оливкової олії та літру молока на сніданок.
Одна австрійська сестра-францисканка пригостила нас сніданком, ніби ми були з благородного роду. Селянка Анна пояснила, як виготовляє масло, а Франческо, кухар-волонтер в гостелі для паломників, дав нам скоштувати ґраппи, яку приготувала його сестра.
Після завершення паломництва починається справжнє паломництво
Паломництво змінило нас, міцно нас об’єднало, допомогло усвідомити власні обмеження й навчило зростати. Завдяки йому ми пізнали Церкву в Австрії та в Італії. По дорозі змінювалася форма штампів, які нам ставили в «паспортах паломника» в тих місцях, де ми зупинялися на нічліг. Коли ми спали в наметі, то не отримували штампа, але зате в гостелах паломників на Ассізькому шляху нам ставили особливі штампи.
Штамп францисканської базиліки на доказ прибуття до Ассізі
Завершення паломництва залишає слід меланхолії, хоча справжнє паломництво щойно починається, але вже без штампів…
