Вони приходять в життя несподівано, без попередження та дуже часто тоді, коли ти не готовий. Як маяк. Як орієнтир. Як стимул.
Вони більше вміють, більше знають, краще відчувають свій зв’язок з Космосом, краще розуміють себе і по-доброму ставляться до світу. Вони вступають з тобою в стосунки. Не можна сказати, щоб ти свідомо хотів бути у відносинах з людиною, до чийого рівня не дотягуєш. Швидше, це твій дух, твоя глибинна сутність потребує допомоги, в зростанні, в усвідомленні себе і того, що відбувається. І кличе… Того, хто може допомогти.
І людина-можливість приходить. А оскільки іншого механізму у Всесвіті, крім любові, немає, то між людьми відбувається замикання. І з двох один однозначно буде рівнем (або навіть не одним) нижче за своїм розвитком, а інший буде старанно тягнути того, кого, як він думає, що любить.
Людина-можливість розуміє інші механізми, що вона бачить реальність глибше і тонше, картина світобудови для неї відкривається повніше і багатогранніше. Вона знає, що любов – це рівноцінність. Це один рівень. Все інше боляче і болісно. Тому домальовує, довигадує, добудовує те, чого в іншій людині немає. Вона хоче уникнути дисбалансу. Їй гостро потрібна людина такого ж рівня, а з тим, на кого випала карта, гармонії не виходить. “Народжений повзати літати не може”.
Парадокс в тому, що той, хто закликав допомогу на рівні духу, на рівні особистості цього не пам’ятає. І починається бій. За автономію. За відстоювання цінностей свого рівня – в них комфортніше. За нав’язування цих цінностей того, хто їх вже переріс, – так можна не відчувати свою недостатність. Можна було злетіти… Зрозуміти про себе багато… Досягти високого… Але старе тримає.
Якщо б воно ще так не активізувалося і не створювало проблеми там, де їх не буває, коли собі чуєш, то людина б зрозуміла – можливості Всесвіт дає рідко. Приходить той, у кого можна вчитися і йти за ним, причому це буде ніжно і з любов’ю. Воно кричить чоловікові: “Ми самі з вусами, нам нічого вашого не потрібно. А якщо і потрібно, то скрасити наше існування на тому рівні, де ми є”. І чим більша відстань між сходинками, тим сильніший крик.
Душа, що помагає починає страждати. Її поцупили, пресують, ставлять у рамки, в яких вона не просто щаслива, ніяк існувати не може – це не її рівень та не її середовище. А оскільки ця людина вже добре вміє себе чути, починається внутрішній конфлікт: бути собою або зберігати відносини.
Зберігати відносини – це впасти в глибоку емоційну співзалежність. Одна людина буде постійно затиснута іншою, тому що перевершує по багатьом параметрам і її будуть опускати на свій рівень, інша буде відчувати свою меншість і відіграватися за це. Ця людина теж страждає: над нею здійснюється насильство – її тягнуть туди, куди їй не треба. Важкий, болісний шлях, розвиток якого видно з самого початку.
Тут немає рецептів. Кожен сам складає пазли свого життя і свого духовного розвитку. Але я впевнена, відступ від своєї суті карається (можна і так сказати), перебування у світі з усвідомленням, хто ти і для чого ти, – це щастя і для щастя. Нехай не в цю секунду… Треба тільки почекати трохи довше… душу свого рівня… або душу-можливість, якщо ти до нього готовий.
З любовю, ,
тренер, психолог, переклад Голос українською
