“Януковичу доведеться обрати — здатися із Майданом чи без”

Колишній міністр внутрішніх справ 48-річний Юрій Луценко у липні почав облаштовувати офіс на київському Подолі. Тут він збирає однодумців, які обговорюють план Третьої республіки — перезаснування держави Україна.

У коридорі триває ремонт, пахне фарбою. Підлога застелена лінолеумом, стіни обшиті світлою вагонкою, двері недорогі. Невеликий кабінет Луценка заставлений різьбленими під “старовину” столом і стільцями. Перед Юрієм Віталійовичем на столі — порожня пласка фляга, статуетка сокола та маленький глобус.

— Ненавиджу тут сидіти, — каже. — Бо ці меблі ще зі штабу “Нашої України”.

Веде у кімнату для нарад, де є стіл, чорні шкіряні стільці і біла дошка на стіні.

– Працюємо тут. Безсмертний (колишній віце-прем’єр. – “ГПУ”)назвав мені адресу і номер кабінету, – каже. – На першому поверсі є велика зала, де збираємося щотижня групою в 30-40 чоловік. Кожна така зустріч закінчується cловами: а кого б ще запросити наступного разу? Ми відкриті для всіх, хто хоче змінити не президента, а країну. Говоримо про те, що допоможе отримати нову якість реєстровій опозиції – парламентській. Бо їхні акції “Вставай, Україно!” показали, що люди не готові виходити на вулицю під гасла змін персон. Ми пропонуємо міняти систему. Для цього – розробити план нової країни і створити мережу активних її прихильників на всіх 37 тисячах виборчих дільниць. У кожного активіста є зрозуміле завдання. Перше: на своїй дільниці створи “трійку” – агітатор, спостерігач, член. Друге – створи “десятку” агітаторів на своїй дільниці зі своєю множильною технікою. Третій – сформуй 50 чоловік, які не тільки проголосують за опозицію, але й будуть здатні вийти і захистити свій результат у день виборів.

Маємо усвідомити, що ці вибори тільки так називатимуться. Це буде жорстке протистояння з владним “безпредєлом”, де без мирного мільйонного повстання перемоги не буде.

Якщо мільйон людей не вийде на вулицю, Янукович залишиться на другий термін?

– Навіть якщо 80 відсотків, що зараз виступають проти політики Януковича, проголосують за опозицію, без їх виходу на вулицю перемогти неможливо.

Як і навколо чого можна об’єднати людей?

– Головний урок майдану показав, що об’єднання навколо зовні симпатичного вождя не означає, що в того є план і команда. Треба цей урок вивчити – для цього суспільству треба визначитися зі своїм інтересом. Він не в зміні таблички в Адміністрації президента, а в зміні системи влади. Вимагати сформулювати цю програму і після цього казати: шановні кандидати від опозиції – ось наш інтерес. Якщо візьметеся за нього – отримаєте наші голоси. Якщо ні – це не наша гра. На цей момент люди це демонструють невиходом на акції протесту “Вставай, Україно!”. Не вірять, що зміна президента призведе до зміни якості країни.

Люди не бачать альтернативи?

– Хочемо допомогти опозиції, розробивши програму такої альтернативи.

Ви називаєте це планом “Третьої республіки”, перезаснуванням. Які три-п’ять пунктів мають бути втілені, аби перезаснувати державу?

– Ми живемо в українській РСР, підфарбованій у жовто-блакитні кольори. Починаючи від міліції і закінчуючи освітою. Часто дефективної і каральної. Змінити її, поставивши на чолі міністерств гарних хлопців, неможливо. Законодавча база не та, цілі, персонал. Треба перезавантажити модель української держави.

Перше – маємо домовитися про модерну українську ідентичність, комфортне співжиття української політичної нації. Мені подобається Андрухович, а комусь – Курков. Поки не домовляємося, перемагає Бузина. Маємо зупинити україно-українську війну. Російськомовний українець теж може бути патріотом. Зараз маємо статистику, що 80 відсотків проти Януковича. Йому треба подякувати, щопояснив східнякам, що у всіх бідах винні не бандерівці, дефект в системі, яка породжує олігархів. Осердям правлячої мафії є 20 відсотків населення – це “совки”, які ненавидять країну, для яких це історичне непорозуміння. Також гопники, які бачать смислом існування грабунок країни. Їх треба ізолювати – політично, щоб їхні голоси не були принциповими. Але є 80 відсотків, між якими постійно вбивають клин то мовою, то історією, то релігією. Для цього необхідно домовитися тим 80 відсоткам, між якими постійно вбивають клин то мовою, то історією, то релігією.

Але ж люди протестують. Бачили на прикладі райвідділків на Миколаївщині, в Києві

– Бачать, що немає площадки справедливості. Що немає більшої небезпеки, як держслужбовці, правоохоронці, продажні судді. Події у Борисполі, Врадіївці, Луганську показують, що насправді живемо в своїй країні, але державу у нас вкрали. Тому маємо провести радикальні зміни. Називаю їх планом “Напалм”. Передбачає ліквідацію указом нового президента МВС, Генпрокуратуру, суди. В той же день парламентська більшість має прийняти нові європейські закони під ці інституції. Спеціально створена люстраційна комісія має відразу відмовити працювати в цих органах всім тим, хто причетний до понад тисячі програних Україною справ в Європейському суді. Це чистка на основі права тисяч суддів, прокурорів та слідчих. А далі – найм нового персоналу із діючих та нових. Де треба людей об’єктивно перевірити, включається техніка. Її вірогідність понад 90 відсотків.Так наймають персонал в ФБР, ЦРУ, навіть в крупні вітчизняні банки.

Декларування доходів та видатків і згода на провокацію хабаря щодо них. Це кнут, який має висіти над людьми, які уособлюють закон і мають бути йому підконтрольні. Це допоможе відновити справедливість в країні. Просто додавання свіжої крові в цю систему вже нічого не дає. Вона настільки заражена, що ні очолити, ні привести команду – нічого не дасть.

Наступний крок – в економічній площині. Наша економіка є дико монополізована п’ятьма олігархами. На сьогодні, українська енергія вдвічі дорожча за польську, вугілля – в 2,5 рази, залізничне перевезення – в 3,5 рази. Всі приватні монополії примусово мають бути демонополізовані. Нинішні власники мають отримати контрольний пакет з 25 відсотків акцій плюс одна, решта – продана на аукціонах новим власникам. Майкрософт розділили і це одначало розвиток американського IT-ринку. За цією ж логікою так має бути і в нас. Далі – деофшоризація. Основна частина грошей виведена, тому ми одна з найбідніших країн в Європі, за винятком Молдови. Всі найпривабливіші об’єкти зареєстровані в офшорах. В піврічний термін ті підприємства мають зареєструватися в Україні і платити зменшені в кількості і розмірах податки тут. При цьому має бути сплачений одноразовий податкок за неконкурентну приватизацію в розмірі 10-20 відсотків від ринкової вартості. Цей податок піде на соціальну подушку для нового чиновницького апарату – судді, міліціонери, прокурори. Бо в Грузії це фінансували США, а в нас хто? Самі. Тоні Блер це робив в Англії і називалося це “податок на вітер”. Хто не захоче амністувати власність – вона буде націоналізована і продана на аукціоні. Після цього маємо зробити дуже важливу річ – скласти реєстр власності. До цього готові крупні власники, бо жити в страху: чи новий президент забере все, чи половину – важко.

Важливе завдання – інституційні зміни. Моє особисте бачення – новий президент від опозиції, який візьметься реалізувати нашу програму, повинен мати рік-два повномасштабних повноважень, щоб провести ці реформи. Бо парламент п’яти олігархічних сімей, який маємо сьогодні, цього не допустить. Цей президент має сказати: я за цей час починаю реформи, збираю обраних населенням депутатів для написання нової парламентсько-президентської Конституції, яка приймається населенням. На підставі її вже обирається новий парламент. Відтак отримаємо парламентсько-президентську республіку. В цієї програми немає шансів бути втіленої за Януковича. Він породження системи, яка не здатна до таких змін. 2015 рік є вибором між можливістю змін і деградацією України

Хіба Яценюк, Кличко та Тягнибок – не породження цієї ж системи?

– Я такий самий. Перед політичною революцією українці повинні пройти революцію моральну. Проблема не тільки в Януковичу, олігархах чи спадку СРСР та колоніальній історії України. Сталін сидить в кожному з нас. Треба міняти колоніальне бачення ролі людини, яка шукає доброго царя. Людина повинна відчути себе господарем країни. Без цього не змінимо країну, навіть якщо поміняємо президента, уряд і запустимо програму. Тому треба робити все, аби суспільство організувалося і почало відчувати свою приналежність до держави. Одним зі зрушень може бути ідея персонального мандата, коли вибори відбуваються за відкритими партійними списками по ідентифікаційних номерах. Але голос громадянин може відізвати у разі зради депутата. Якщо кількість голосів за депутата скоротиться на дві третини, то автоматично заходить наступний депутат.

Якщо народ вийде захищати результат виборів, що далі?

– Всі розуміють, що має бути узгоджений кандидат з єдиною командою. Є три варіанти проведення президентських виборів. Перший – опозиція чубиться, влада виводить зручного “спаринг-партнера”, коли вибору немає. Не дарма одне крило влади на чолі із Клюєвим готує сценарій “стабільність проти хвашизму”. Другий – коли демократи так класно конкурували в першому турі на виборах 2010 року, що в другому не можна було домовитися. Сьогодні говорять: “У нас ненапад”. Це дуже добре. Але давайте уявимо, що таке вибори. Агітатор від “Батьківщини” агітує за свого кандидата, натякаючи або прямо пояснює, чому інші кандидати від опозиції гірші. Так само агітатор від “Свободи”. Перше коло пройшло, хтось із опозиції туди потрапив. Але хто за два тижні переконає, що наведені аргументи проти цього кандидата тепер скасовуються? Сценарій іншої частини влади на чолі із Льовочкіним – розпорошення сил опозиції, де у кожного буде по 15 відсотків, Віктор Федорович має 20, намалюємо 30. Тоді дистанція буде колосальною, аби за два тижні хтось міг це надолужити. Є третій варіант, який у нас був у 2004 році. Хтось стверджує, що за єдиного кандидата погано працюватимуть інші. Як людина, яка була у владі, скажу: влади так багато, що можна працевлаштувати і 125 кандидатів в президенти. Аби тільки вони хотіли працювати, а не конкурувати до і після виборів.

Але кожен з них має амбіції президента, а не прем’єра чи спікера. Чому має ними поступатися?

– Так відбувається, бо президент сьогодні має всі повноваження. Ми повинні мати не просто узгодженого кандидата, а й публічно оголошену до виборів команду виконавців. В суспільстві я чую: а хто буде прем’єром, генпрокурором, міністром внутрішніх справ? Можливо, людей не цікавить хіба що “Рибгосп”. Перед нами стоїть моноліт грошей, спецназу, судів, чиновників, преси. Вони сильні тому, що переконані: Януковичу намалюють 30 відсотків. А тут перед ними раптом “вистрілює” узгоджений кандидат із програмою та таким рейтингом. Бо кожен голос буде підібраний. Наприклад, мене дуже турбує українське книговидавництво. Я бачу, що, умовно кажучи, міністр освіти Малкович для мене є символом, що план буде реалізований. Тоді лідер стає лише уособленням команди. Це колосально мобілізує електорат, бо він побачить свій інтерес, свого виконавця та лідера, який про це домовився ще до виборів. Тепер подивіться на ту сторону – на моноліт Януковича, як він себе веде, коли чує такі новини. Він розсипається, олігархи починають “яйцекладку” в чужому таборі, чиновники – зливати інформацію, міліціонери – сачкувати. Навіть члени команди президента вертольоти шукають чи думають, як не стати крайніми.

Опозиціонери говорять, що не називають єдиного кандидата, аби не наражати його на небезпеку.

– Для нинішніх гангстерів ставки такі великі, що вони можуть піти на все. Тоді публічно треба заявити: є зрозумілий алгоритм зміни команди – на зміну цьому лідеру є інший. Війни виграються в голові до початку військових дій. До кінця року ми маємо домовитися про цей принцип. Це було б найкращим завершенням політичного сезону. Наступної весни повинні оголосити весь склад цієї моделі. Тоді вибори виграємо. Януковичу доведеться лише обрати: здатися із Майданом чи без.

Кожен, хто закидає тезу, що цей Майдан буде з кров’ю та натякає на ліхтарні стовпи, веде до поразки. Я пам’ятаю перший урок “Україна без Кучми”. Тоді в результаті провладної провокації пролилася невелика кількість крові, революція вмерла.Перше намагання погрому, розправи, силового вирішення завдань революції призведе до перемоги Януковича. Наша сила – в незастосуванні сили, їхнє безсилля в тому, що, окрім сили, у них нічого немає. Мільйон мирних протестантів обеззброює будь-який спецназ. Махати палицею він буде, якщо перед ним стоїть не більше, аніж вдвічі-втричі демонстрантів. Коли в сто разів – він приєднається або зніме форму. Розуміння, що Янукович є загрозою для всієї країни, існує у всіх українців. Рух мільйонів незадоволених має відчути, що єдиний кандидат та його команда виконують потрібну їм програму змін країни, а не Адміністрації президента.

Навіть нелюбому екс-президенту треба давати вихід із ситуації. Я противник “золотого парашуту”. Бо, як казала Ліна Костенко, непокаране зло регенерує себе. Все, що візьме в руки, нехай забирає. Хай летить. Це буде найкращим подарунком для народу. Інший варіант – із “Межигір’я” зробити гарний музей. Він міг би сидіти на вході, продавати квитки і водити екскурсії як останній імператор Китаю Пу І.

Оксана ПЕРЕВОЗНА, Ольга МОСКАЛЮК

88 гривень заробив Юрій Луценко у Менській колонії. Шив рукавиці.

— Із заробленого в’язню залишають десь 14 відсотків. Вираховують за утримання, тепло, їжу, — пояснює екс-міністр.

Ходить відмічатися до міліції

Юрій Луценко народився у Рівному. Батько Віталій Іванович на початку 1990-х був першим секретарем обкому компартії, двічі обирався народним депутатом. Мати Віра Михайлівна — ветлікар.

Вивчився на інженера електронної техніки. Працював на рівненському заводі “Газотрон”. Був помічником прем’єра Валерія Пустовойтенка, лідера Соцпартії та голови Верховної Ради — Олександра Мороза. 2002-го вперше став нардепом. На виборах 2007 року — перший номер у списку “Наша Україна — Народна самооборона”. Двічі очолював МВС за чотирьох прем’єрів.

26 грудня 2010-го Луценка затримали. Засуджений за нібито розтрату 600 тис. грн та незаконне виділення квартири й нарахування пенсії водієві. Два роки провів у Лук’янівському слідчому ізоляторі. 31 серпня 2012-го його перевели до Менської колонії на Чернігівщині.

Вийшов на свободу 7 квітня, відсидівши 832 дні. Каже, за цей час прочитав 306 книжок. Мусить раз на три місяці відмічатися у міліції.

Дружина Ірина — нардеп від “Батьківщини”. Виховують синів 23-річного Олександра йВіталія, 13 років.