УПА про ставлення до росіян: “Російський народ — наш безпосередній сусід, і співпраця наша може розвиватися дуже успішно, якщо буде вона будована не на імперіалістичних співвідношеннях, а на справжній дружбі і рівноправності”.
Автор цього тексту – Осип Дяків на псевдо “Горновий” – підполковник-політвиховник УПА, крайовий провідник ОУН Львівщини, заступник голови Генерального секретаріату [уряду] Української Головної Визвольної ради.
Матеріал був написаний до 1950 року, але іноді здається, що в дечому він актуальний досі. Втім, дивіться самі.
Приступаючи до розгляду нашого ставлення до російського народу, зазначимо зразу, що це питання поділяється на дві частини: 1) наше ставлення до російських народних мас і 2) наше ставлення до російських імперіялістів. В кожному з тих двох окремих питань наше становище — різне.
В принципі наше становище до російського народу нічим не відрізняється від нашого становища до всіх інших народів. Воно випливає з основних наших ідейно-політичних засад — з великої “Воля народам! Воля людині!”
Українському визвольно-революційному рухові, який зродився на ґрунті національного поневолення і колоніального гніту українського народу і який висловлює прагнення до визволення, всяке поняття шовінізму, а тим більше імперіалізму – чуже й осоружне.
Борючись за визволення власного народу, ми прагнемо до визволення і державної самостійності всіх народів, бо ми ненавидимо всяке поневолення, бо ми ненавидимо всяке поневолення, бо нам ненависний всякий імперіалізм.
Ми переконані, що український народ, як всякий інший народ у світі, може найкраще й найповніше розвиватися тільки в сім’ї вільних і незалежних держав усіх народів.
Ми хочемо своє життя будувати у власній самостійній державі, в тісній співпраці з усіми народами. Ми віримо, що справжній мир у світі може забезпечити тільки система вільних національних держав усіх народів на їх етнографічних територіях.
Ось як визначив III Надзвичайний Великий Збір ОУН наше становище у цьому відношенні:
”Організація Українських Націоналістів бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній самостійній державі.
Знищення національного поневолення та експлуатації нації нацією, система вільних народів у власних самостійних державах — це єдиний лад, що дасть справедливу розв’язку національного і соціального питань у цілому світі“.
Ці положення є вихідними й при визначуванні нашого становища до російського народу.
ОУН бореться не проти російського народу, а за визволення України від гніту російсько-більшовицьких загарбників. ОУН стоїть на становищі, що російська держава повинна покриватися з етнографічними кордонами російського народу і в ніякому випадку не виходити поза ці межі.
З російським народом, який матиме свою національну державу на своїй етнографічній території, який не виступатиме проти національно-визвольних прагнень українського народу, з російським народом, який не стоїть на становищі імперіалізму, а бореться за знищення своїх імперіалістичних клік, – з таким російським народом ми прагнемо до якнайтіснішої співпраці сьогодні і в майбутньому.
Виходячи з такого становища, ОУН змагається за знищення російсько-більшовицької тюрми народів і перебудови СРСР на незалежні держави усіх народів, в колі яких знайшлася б і національна держава російського народу.
Тим самим ОУН бореться за відділення України від Росії, бо це єдиний шлях до того, щоб покласти край національному поневоленню українського народу, колоніальному грабежу його багатств, жахливій експлуатації його праці російсько-більшовицькими імперіалістами.
Це єдиний шлях здійснити волелюбні прагнення українського народу – природні зрештою для кожного народу – жити в своїй незалежній державі.
Знищення колоніально-експлуататорського СРСР, знищення імперіалістичного класу сталінських вельмож диктується найжиттєвішими інтересами всіх народів СРСР.
Перебудова СССР на незалежні держави — це найсправедливіша і найпрогресивніша розв’язка національного питання, бо вона в корені підтинає російський імперіалізм і створює можливості для всебічного розвитку кожного народу. Вона веде не до національної обмеженості і заскорузлості, а до найширшої співпраці і дружби між народами, бо вона будує їх на принципах справжньої незалежності, рівності і добровільності.
Звільняючи народи від колоніального гніту російсько-більшовицьких імперіалістів, вона створює найкращі передумови для розв’язки соціального питання кожним народом в дусі інтересів працюючих мас.
Тому перебудова СССР на незалежні держави всіх його народів — не поворот назад, до старого і віджилого — це, безсумнівно, величезний прогрес.
Відокремлення України від Росії не є жодним ворожим виступом проти російського народу, як це змальовує більшовицька пропаганда.
По-перше, боротьба за відокремлення України від Росії — це боротьба за належне кожному народові і давно вже всіма за кожним народом визнане право жити на власній землі незалежним державним життям.
Хіба ж скільки-небудь об’єктивно думаюча людина може розцінювати таку боротьбу як боротьбу ворожу будь-якому іншому народові? Крім цього, боротьба за відокремлення України від Росії — це навіть з точки зору більшовицьких законів боротьба цілком законна: конституція СРСР забезпечує за кожною т.зв. союзною республікою право на вихід зі складу СРСР.
По-друге, російському народові не потрібна Україна, вона потрібна тільки російським імперіалістам.
Твердження про те, що Росія не може обійтися без України — а з такими твердженнями виступали Ленін і Сталін — лише імперіалістична вигадка, вживана всіми імперіалістами, а сфабрикована на те, щоби баламутити народні маси. (Німецькі імперіалісти поступали так само, коли кричали, що німецькому народові тісно, що йому грозить голод, що йому потрібний ”життьовий простір” і т.п.).
Як нацисти убивали українців. Злочин у Корюківці
Далі, таке твердження взагалі не є ніяким аргументом і не може давати ніякому народові права поневолювати інший народ. Таких “аргументів” вживають тільки імперіалісти для оправдання своїх безкінечних імперіалістичних війн і загарбання чужих територій.
Російські землі настільки багаті, а російський народ настільки працьовитий, що може сам себе забезпечити. Треба тільки, щоб земля, багатства російської землі, промисловість були в руках російського народу, а не в руках класу більшовицьких вельмож, щоб російський народ працював на себе, а не на зграю більшовицьких експлуататорів і не на їх імперіалістичні плани.
До того ж, якщо російському народові потрібні українське вугілля, залізо чи хліб, то він може їх отримати шляхом обміну з Україною на господарські добра своєї землі, наприклад, ліс чи промислові вироби, потрібні Україні, а не шляхом загарбання України і колоніальної експлуатації її багатств.
Царські, а зараз більшовицькі імперіалісти свідомо зосередили і дальше зосереджують основні галузі промисловості не там, де є сировина, а в безсировинних областях Росії (Нечорноземний і Ленінградський центри), до яких вивозять заграблену сировину з т.зв. союзних республік.
Тож цілком очевидно, що відірвання України і інших ”союзних республік” викличе зміни в сучасній російській господарській системі. Але це не буде удар по російській економіці, а тільки удар по її імперіалістичній структурі, удар по всіх тих галузях промисловості, які працюють на імперіалістичні воєнні потреби більшовицьких загарбників.
Все це викличе тимчасові труднощі в російській економіці, які їй прийдеться побороти як неминучі в процесі оздоровлення, в процесі перебудови на неімперіалістичні, національні рейки.
Перебудувавшись на національній основі, російська економіка закладе тривкі підвалини для свого успішного розвитку, зміцнить свою силу й основи, стане на послуги російському народові, а не більшовицьким експлуататорам.
Бо що ж російському народові (цілому народові, а не підкупленій частині), наприклад, з того, що він має розвинуту промисловість (до речі побудовану і розбудовану з такими величезними затратами людського життя, праці і майна), коли ця промисловість не працює для нього, а на війну, на озброєння, коли доходи від цієї промисловості використовуються класом більшовицьких вельмож в антинародних цілях, коли величезна більшість робітників (за вийнятком партійно-стахановсько-прикажчицького прошарку) знаходить у ній не радісну працю, а важку каторгу, не відповідний заробіток, а нестерпний визиск, коли робітники не мають найменшого впливу на керівництво промисловістю?
Країна глибокого буріння. Як українці добували газ для СРСР
Отже, в інтересах російських працюючих мас є знищення імперіалістичної побудови промисловості СРСР.
Такого знищення вимагають також справедливі інтереси поневолених народів в СРСР, які не можуть миритися з колоніальним становищем.
Ми ж не можемо допустити до того, щоб скарби української землі російсько-більшовицькі окупанти вивозили цілком за безцінь і тільки тому, що вони потрібні російській промисловості, свідомо розбудованій у безсировинних областях.
Ми не можемо погодитися з тим, щоб економіка України розбудовувалася однобічно (сільське господарство й видобувна промисловість), щоб Україна, маючи великі запаси всієї необхідної сировини, не мала розвинутих усіх галузей промисловості.
Ми не можемо дивитися на те, як мільйони українського народу вмирають від голоду тільки тому, що їх хліб загарбали кремлівські розбійники.
Ми не можемо допустити до того, щоб Україна і надалі залишилася базою сировини і ринком збуту для російської промисловості, джерелом збагачування класу більшовицьких вельмож.
І тому ми боремося за відділення України від Росії.
Таким чином, відокремлення України звернене не проти російського народу, а виключно проти російсько-більшовицьких імперіалістів, знищення яких є в інтересах російського народу.
Змагаючись за відокремлення України і перебудови СССР на незалежні держави всіх народів СССР, ми рівночасно прагнемо до якнайтіснішої співпраці в політичній, економічній і культурній галузях з російським народом.
Російський народ — наш безпосередній сусід, з ним у нас багато спільних інтересів, і співпраця наша може розвиватися дуже успішно, якщо буде вона будована не на імперіалістичних співвідношеннях, а на справжній дружбі і рівноправності.
Сьогодні більшовицькі імперіалісти широко кричать про т.зв. допомогу російського народу українському народові. Та це нітрохи не відповідає правді. Це – безсоромна брехня, і то брехня, так би мовити, подвійна.
По-перше, якщо йдеться про період царської Росії, то російський народ, російські народні маси не мали ніякого впливу як на внутрішню, так і на зовнішню політику царського уряду. Це дуже добре, краще може від інших, знають і самі більшовики.
Царський уряд правив Росією на основі самодержавства. Політика царського уряду в жодній мірі не відображала волі російського народу, оскільки цей народ був позбавлений усіх демократичних прав, оскільки в Росії не було ніяких демократичних інститутів.
Тому то політика царського уряду щодо України в жодній мірі не може вважатися політикою р о с і й с ь к о г о н а р о д у. В умовах царського самодержавства російські народні маси не мали ніякої змоги виявити своє справжнє становище щодо українського народу.
Оскільки більшовики сьогодні твердять інакше, то вони цим самим попадають у суперечність із своїм дотеперішнім становищем: вони заперечують ту істину, що в умовах царського самодержавства російський народ був позбавлений будь-яких політичних прав.
Так само, як в умовах царського самодержавства, російський народ не має ніякої змоги виявити свою волю і в умовах диктаторського, тоталітарного Радянського Союзу. Тому також і вся політика радянського уряду з українського питання не може вважатися за виявлення справжніх поглядів російських народних мас у цій справі.
По-друге, як політика російського царизму, так і політика московсько-більшовицьких імперіалістів щодо українського народу ніколи не була і не є політикою “допомоги” Україні, але політикою національного гніту і експлуатації України, політикою винищування українського народу, жорстокої розправи з його визвольними змаганнями.
Саме, на жаль, такий, а не інакший зміст російсько-українських відносин в минулому і сьогодні. Та за цю політику ми обвинувачуємо в першу чергу царських і більшовицьких імперіалістів, а не російський народ у цілому, не російські народні маси.
З прикрістю ми мусимо в цьому місці ствердити, що російський народ давав (і дає) з себе зробити знаряддя політики гноблення й експлуатації України в руках своїх імперіалістичних керівників.
Бо що ж зробив російський народ, щоб перешкодити царським імперіалістам у зраді Переяславського договору (Віленською угодою з Польщею у 1655 р. і Андрусівською у 1667 р.), в знищенні Козацької Республіки, в зруйнуванні Запорізької Січі, в заведенні кріпацтва на Україні, в забороні української мови?
Що зробив російський народ для того, щоб перешкодити більшовицьким імперіалістам завойовувати Україну в 1917-20 рр., що зробив він для того, щоб не допустити до гноблення українського народу після 1920 р. і сьогодні?
Що робить він сьогодні в тому напрямі, щоб перешкодити московсько-більшовицьким гнобителям здушувати нашу визвольно-революційну боротьбу в Україні? Про яку ж тоді “допомогу” російського народу може йти мова?
Хіба ж викуп із неволі Шевченка групою передових росіян, чи близьке знайомство Шевченка з Чернишевським і тому подібні приклади — це допомога російського народу українському? Ні, бо це лише діла окремих одиниць, це лише відірвані випадки.
Як сказано, отже, ОУН бореться не проти російського народу, а проти російських імперіалістів, проти усіх тих, які поневолюють або допомагають поневолювати їм.
Носієм російського імперіалізму сьогодні є більшовицька партія — ВКП(б) [Всесоюзна Комуністична партія (більшовиків) – назва Компартії СРСР з 1925 до 1952-го – ІП], яка сьогодні вже фактично оформилася в окремий експлуататорський клас — більшовицьких вельмож. Цей новий клас експлуататорів очолює сталінська кліка.
Звичайно, частина членів ВКПб) не стоїть на імперіалістичних позиціях, але це не змінює імперіалістичного характеру цього класу як цілості. Дворянське середовище також видало цілий ряд борців проти царського самодержавства (напр., декабристів, Герцена і інших), але ці одиниці не змінили імперіалістично-експлуататорської суті свого класу.
Клас більшовицьких вельмож — це чисто імперіалістичний клас, який поневолює мільйони неросійських народів, який в результаті перемоги над своїм конкурентом — гітлерівською Німеччиною — загарбав країни Центральної і Південно-Східної Европи, а зараз готується до загарбання цілого світу.
З соціалізмом і комунізмом він нічого спільного не має. Він використовує їх як прикриття для свого розбійницького імперіалізму і як засіб для розбудови своїх агентур по всіх країнах світу.
Більшовицькі імперіалісти — це прямі спадкоємці і продовжувачі кривавого діла царських імперіалістів. Тому ми боремося не тільки проти кремлівської верхівки, проти самої сталінської кліки, а проти класу більшовицьких вельмож у цілому, як класу імперіалістичного, класу експлуататорського.
Так само ця обставина, що в складі класу більшовицьких вельмож є також українці, білоруси, грузини й інші, нітрохи не змінює його російсько-імперіалістичного характеру.
Одна частина тих ”инородческих“ членів класу більшовицьких вельмож — ворошилови, коротченки — цілковито денаціоналізується, русифікується і входить у його ряди разом з росіянами так, як колись входили кочубеї до російського дворянства, і вишневецькі до польських магнатів.
Друга частина — гречухи, тичини, хоч і не асимілюються, входить до більшовицького класу на основі вислужництва, як усякі більші і менші кисілі і барабаші. І одні, і другі служать з притаманною ренегатам відданістю. І проти одних, і проти других ми активно боремося.
Щодо російського народу, то большевицький клас визискує його соціально так, як експлуатували його колись поміщики і капіталісти.
Клас більшовицьких вельмож поставив російські працюючі маси в становище новітніх рабів, придавлених важким ярмом деспотизму і експлуатації. Він позбавили їх будь-яких громадянських і політичних прав.
Російський народ не приймає жодної участі в керівництві державою, а про демократію хіба лиш мріяти може.
Але грубою помилкою було б думати, що ця обставина ставить російський народ в цілому у вороже становище до класу більшовицьких експлуататорів чи до російського імперіалізму взагалі. Так, може б, повинно бути, так хотілося б, щоб було, та так воно не є.
Клас більшовицьких вельмож тісно зв’язує з собою значну частину російського народу,приділяючи їй функції імперіалістичних приказчиків і гайдуків (в армії, МВД і МГБ, адміністрації, господарстві, а також у культурно-освітній ділянці і профспілках), ділячись плодами свого імперіалістичного грабежу.
Знову ж, несвідомі російські народні маси він обманює (і не без успіху) облудною пропагандою расизму, деморалізує шовінізмом і цим ставить їх на свої послуги. Це їм вдається тим легше, що він одночасно безпощадно винищує всіх, хто міг би і хто мав би відвагу розкрити масам очі та показати їм, що являє собою і що має метою вся ця пропаганда про ”найвидатнішість“ і ”керівну роль“ російського народу.
На прикладі німецького народу ми наочно бачимо, якого жахливого спустошення і руйнівного впливу в масах доконує імперіалістична пропаганда.
Німецькі маси, одурманені расизмом, захоплені привабливими імперіалістичними плянами про панування над іншими народами, до того ж підкріплені початковими великими воєнними успіхами, пішли за Гітлером і його бандитською зграєю.
Аналогічне явище маємо і в випадку російського народу. (Коли б так сталося, що російський народ в цілості дав себе захопити теперішньому шовіністичному курсові і цілковито підтримав теперішню більшовицьку шовіністично-імперіалістичну політику, то на цьому шляху його спіткає така доля, яка сьогодні зустріла німецький народ за його підтримку Гітлера).
Отже, не ототожнюючи російського народу з російськими імперіалістами, ми не сміємо випускати з уваги той факт, що клас більшовицьких вельмож виступає проти нас ширшим фронтом.
В цьому фронті знайшлися, побіч більшовицьких вельмож, також сотні тисяч гайдуків і приказчиків більшовицьких імперіалістів (переважну більшість яких становлять росіяни) та значна частина російських народних мас, збаламучена більшовицькою шовіністичною пропагандою.
Не враховувати цього – значить попадати в ілюзію, яка привела б нас до недооцінки сил ворога, з яким нам треба боротися.
Крім цього, не можна забувати, що коріння імперіалізму глибокі, що вони не тільки міцно сидять в імперіалістичних класах, але що ці коріння запускаються і в народну гущу.
Треба пам’ятати, що російський народ віками привчався і сьогодні дальше привчається до гноблення інших народів, що він деморалізувався, а сьогодні деморалізується як ніколи дотепер своїми імперіалістичними кліками. А все це чейже не лишається без наслідків, все це власне створює найсприятливіший ґрунт для посіву імперіалізму в масах і до його закорінення в них.
Не можна легковажити також і того факту (бо і він сприяв імперіалізмові), що російський народ не жив ще на протязі своєї історії вільним життям, що він не знає смаку волі людини і громадських прав, що в Росії, як писав Герцен, ”равно не имеет ни пристрастия к равенству, ни емкости (підкр. Герцена) в свободе. Это так и ведет от аракчеєвского императорства к императорству пугачевскому“ (А. І. Герцен. ”Избранние философские сочинения“ ОГИЗ соцэкгиз 1940 г.).
Ми можемо додати, що це власне привело і до сталінського імператорства.
Боротьба російського народу проти самодержавства, поміщиків і капіталістів, за соціальне визволення, його революційний порив у 1917 р. не закінчилися здобуттям визволення, порванням пут деспотизму, соціального визиску і рабства.
З-під визиску поміщиків і капіталістів він попав під визиск більшовицьких паразитів. Замість царя імператора має сьогодні генераліссімуса імператора.
Коли б російський народ не жив віками в деспотизмі, коли б у нього були скільки-небудь демократичні традиції державного життя, він не попав би так легко в залежність від своїх імперіалістичних класів, він не дозволив би їм так скоро запрягти себе до їх імперіалістичного воза. І про це нам треба пам’ятати, бо це й сьогодні дозволяє більшовикам-імперіалістам легко використовувати російські маси для своїх імперіалістичних планів.
Вплив імперіалізму та шовінізму такі сильні, що від них часто не можуть звільнитися навіть передові одиниці. Напр. Бєлінський, який ненавидів царизм всією душею, до кінця свого життя не змінив свого ворожого ставлення до української мови і літератури і в найганебніший спосіб нападав на за те, що вони писали українською мовою.
А що ж в такому разі говорити про людей несвідомих, здеморалізованих імперіалізмом? Як же ж трудніший до переборення вплив імперіалізму в них! А вплив цей виступає у найрізнородніших виявах, він просякає життя народу і одиниці у всіх ділянках.
Імперіалістом чи його лакеєм стає той росіянин, який виступає проти перебудови СРСР на незалежні держави всіх народів, який відмовляє українському народові в праві на побудову самостійної держави, який проти відділення України від Росії, який заперечує колоніальний характер сьогоднішньої УРСР, який виступає проти революційно-визвольної боротьби українського народу: стріляє в українських повстанців, революціонерів, називає їх бандитами, знущається над українським населенням, тероризує його, мордує за його участь у визвольній боротьбі.
Імперіалістом чи його лакеєм стає кожний росіянин, який схвалює і підтримує більшовицьку колоніально-експлуататорську політику в Україні, який грабує багатства України, який використовує працю українських працюючих мас, який їде в Україну, щоб колонізувати її, щоб зайняти коштом українців кращі посади, який поводиться в Україні по-колонізаторськи, як ”старший брат“, який відноситься до українського народу як до завойованого, підкореного.
Імперіалістом чи його лакеєм стає той росіянин, який стоїть на становищі русифікаторської політики в Україні, який погоджується з сьогоднішнім расистсько-шовіністичним курсом більшовицької політики, хто поділяє погляди про неповноцінність українського народу і намагається почуття неповноцінності прищеплювати українським народним масам.
І проти таких людей ми, очевидно, мусимо боротися, оскільки вони являються російськими імперіалістами чи стоять на послугах у них.
Про вкоріненість імперіалізму нам треба пам’ятати не тільки сьогодні, коли ми боремося за знищення російського імперіалізму, але й тоді, коли цей імперіалізм буде знищений. Бо й тоді ще довго грозитиме небезпека повороту імперіалізму серед російського народу.
І про все це повинні пам’ятати не тільки український і всі інші поневолені народи СРСР, але також і російський народ. Він мусить усвідомити собі, що російський імперіалізм є причиною і його важкого становища на протязі цілої його історії.
Власне російський імперіалізм був і є причиною важкої нужди і відсталості російських працюючих мас, бо він спрямував і спрямовує всю народну енергію, працю і матеріальні багатства на загарбницькі війни і розкішне життя експлуататорських класів, а не на повний розвиток матеріального і духовного життя народу.
Це ж російські імперіалісти гонили і гонять народні маси в численні загарбницькі походи, на придушення інших народів, ганьбили і ганьблять ім’я російського народу.
Доки російський народ не знищить своїх імперіалістів і не звільниться від імперіалістичних впливів, доти він ніколи не заживе як вільний народ, доти він буде приречений на рабське животіння серед жахливоої експлуатації, насильства і безправ’я, доти він і надалі лишиться єдиним народом у світі, який ніколи не жив бодай до деякої міри демократичним життям.
Сто років тому назад (1851 р.), коли Росія жила в такому ж деспотизмі, як і сьогодні, тільки під іншими деспотами і в інших формах, великий патріот російського народу Герцен писав:
”Якщо Росія може миритися з існуючим порядком речей, то вона не буде мати майбутнього, на яке ми надіємося. Якщо вона буде дальше крокувати по петербурзькому шляху або якщо вернеться до московських традицій, то вона не буде мати іншого призначення, як накидатися на Европу як напівварварська, напіврозбещена орда, руйнувати цивілізовані країни і, нарешті, згинути серед загального спустошення” (А. І. Герцен: Избранные философские сочинения“, ОГИЗ соцэкгиз 1940 р, – підкреслення наше).
Які ж актуальні ці глибокі слова Герцена сьогодні, його побоювання нині такі близькі до здійснення! Більшовицькі імперіалісти ведуть російський народ дальше по імперіалістичному петербурзькому шляху, повернувши одночасно до московських традицій. Тим самим вони ще певніше ведуть його до заглади, передбачуваної Герценом.
Сталін готовить російському народові ще гіршу долю, як зготовив німецькому Гітлер. І це повинні усвідомити собі всі російські патріоти, весь російський народ!
Іторична правда.
