Вчора знайшли двох … Раніше були не один раз на цій локації. З’явилися нові відомості. Довелося витратити два дні на пошуки очевидців … Знайшли … Один був прикопаний (з доками) другого помітили комбайнери, при збиранні врожаю. Як би вам так коректніше сказати … Втричі – це множинні фрагменти кісткових останків, які довелося збирати на площі прибл. 400 м.кв. пошкоджені дикими тваринами … Знайшли тільки половину … Поруч лежали обкладинки паспорта та воєнніка, недалеко, дивом збереглася довідка, з ім’ям …
Сидячи ввечері на базі, обговорюючи минулий день, прзвучало наступне – “до весни, ми б ” другого “вже не знайшли … документи, що залишилися б уже зотліли, а остнанки- ростягли б звірі, чи при переорюванні …” Так уже й навряд чи багатьох зможемо знайти – час працює проти нас .
І це відчуття власного безсилля, щось змінити … І відчуття того, що це крім нас і близьких, нікому не потрібно …
“Вибачте за жорсткі фото, але це ВСЕ повинні бачити!”
