Якщо запитати в будь-якої людини, який вид техніки можна назвати символом перемоги над нацизмом у Другій світовій, більшість назвуть танк Т-34 і реактивний міномет «Катюша» – БМ-13. «Просунутіші» знавці згадають всюдихід «Вілліс», вантажівку «Студебеккер» і винищувач «Аерокобра».
Для фронтовиків була пам’ятна американська тушонка – її часто називали «другий фронт».
А тепер згадаймо, що дизелі на танках Т-34 були переважно з американського алюмінію. Башта з міцною гарматою 85 мм на Т-34-85 кріпилася в погон, який можна було розточити на американському верстаті. «Катюша» їздила на шасі «Студебеккера» і левову частку перевезень фронтовими дорогами теж вивозили американські вантажівки. Без вертких «Віллісів» неможливо уявити ані винищувальні полки протитанкової артилерії, ані офіцерів і генералів – командирів полків, дивізій, корпусів, армій.
Це все поставлено в СРСР і країнам-союзникам у величезних кількостях за програмою ленд-лізу. Ленд-ліз – (від англ. Lend – «давати в борг» і lease – «здавати в оренду, найм») – державна програма, за якою Сполучені Штати Америки переважно на безоплатній основі передавали союзникам у Другій світовій війні боєприпаси, техніку, продовольство і стратегічну сировину, включаючи нафтопродукти.
👆 За радянських часів роль ленд-лізу всіляко принижували і замовчували – так, нерідко стверджували, що поставлено всього 4% від загального обсягу випуску продукції в СРСР.
📌 Що ж це таке було?
Починалася ця програма навесні 1940 року. Тоді війська Великої Британії вели бої з гітлерівцями і англійський флот втрачав десятки кораблів під ударами підводних човнів контр-адмірала Карла Деніца. Тоді британський прем’єр-міністр Вінстон Черчилль вперше попросив президента США Франкліна Рузвельта про надання американської зброї в тимчасове користування. У телеграмі від 15 травня 1940-го прозвучало прохання тимчасово передати 40–50 старих есмінців в обмін на британські військово-морські і повітряні бази в Атлантичному океані.
Рішення в США ухвалили в серпні 1940 року і на його підставі виникла ідея ширшої програми. За розпорядженням Рузвельта, у міністерстві фінансів восени 1940-го створено робочу групу з підготовки відповідного законопроєкту. Юрисконсульти міністерства Е. Фолі й О. Кокс запропонували взяти за основу закон 1892-го, що дозволяв військовому міністру, «коли на його розсуд це буде в інтересах держави», здавати «в оренду на строк не більше п’яти років власність армії, якщо в ній не матиме потреби країна».
До роботи над проєктом залучили і співробітників військового та військово-морського міністерств. 10 січня 1941 року в Сенаті і Палаті представників США почалися відповідні слухання. 11 березня Закон (акт) про ленд-ліз був підписаний, і 27 березня Конгрес США проголосував за виділення першого асигнування на військову допомогу в розмірі $7 млрд.
Як влучно зауважив президент США Франклін Рузвельт: «Щоб пожежа не перекинулася на мій будинок, давайте дамо сусідові пожежний шланг і воду. Мені не потрібно, щоб той сплатив вартість шланга, мені потрібно, щоб він повернув мені мій шланг після того, як закінчиться пожежа».
До переліку поставок входили озброєння, промислове обладнання, торгові судна, автомобілі, продовольство, паливо і медикаменти. Що дуже важливо – машини, військова техніка, зброя та інші матеріали, знищені, втрачені або використані під час війни, поставлені Сполученими Штатами, не підлягали оплаті. Повністю або частково оплатити слід було лише майно, що залишилося після війни і придатне для використання в цивільних цілях, водночас США надавали довгострокові кредити для такої оплати.
До того ж країни-замовники могли після закінчення війни купити обладнання, виробництво якого ще не було завершено, або зберігалося на складах, використовуючи американські довгострокові кредити. Термін поставок був встановлений спочатку до 30 червня 1943 року, але потім щорічно продовжувався. Нарешті, закон передбачав можливість відмови в постачанні того чи іншого обладнання, якщо його визнано секретним або воно необхідно самій Америці.
Всього за час війни США надали допомогу за ленд-лізом урядам 42 країн, включаючи Велику Британію, СРСР, Китай, Австралію, Бельгію, Нідерланди, Нову Зеландію тощо, на суму приблизно $48 млрд.
Концепція цієї програми давала президенту Сполучених Штатів можливість допомагати будь-якій країні, чия оборона визнавалася життєво важливою для його країни.
Всього поставки за ленд-лізом становили близько $50,1 млрд, з яких $ 31,4 млрд поставлено до Великої Британії, $11,3 млрд – в СРСР, $3,2 млрд – до Франції і $1,6 млрд – у Китай. Зворотний ленд-ліз (поставки союзників у США) становив $7,8 млрд, з яких $6,8 млрд припало на Велику Британію і країни Співдружності.
Більш того, США були єдиною країною світу, що володіла достатніми виробничими потужностями для надання такої підтримки в досить стислі терміни, щоб встигнути вплинути на перебіг бойових дій у 1942-му. Впродовж всього 1941 року США і надалі нарощували військову допомогу Великій Британії, а 1 жовтня 1941-го Рузвельт схвалив підключення до ленд-лізу СРСР.
Ленд-ліз, укупі з наростаючою допомогою Великої Британії в її битві за Атлантику, виявився критичним чинником, що затягнув США у війну, особливо на європейському фронті. Гітлер, оголошуючи війну США 11 грудня 1941 року, згадав обидва ці чинники як ключові в ухваленні рішення вступити у війну з США.
Слід зазначити, що надання американської й англійської військової техніки СРСР призводило до необхідності забезпечувати його сотнями тисяч тонн авіаційного палива, мільйонами снарядів для гармат та набоїв для стрілецької зброї, запасними гусеницями для танків, запасними автомобільними покришками, запчастинами для танків, літаків і автомобілів. Уже з 1943 року, коли керівництво союзників перестало сумніватися в здатності Радянського Союзу до довготривалої війни, в СРСР стали ввозити переважно стратегічні матеріали (алюміній тощо) і верстати для промисловості.
👆 Перелік переданого Червоній армії військового майна займе не одну сторінку.
📌 Про якість американської допомоги красномовно говорять кілька фактів – на винищувачах «Аерокобра» воювали такі аси, як тричі Герой Радянського Союзу Олександр Покришкін, Речкалов, брати Глінки та інші.
📌 Танкові частини, які одержували американські «Шермани», перетворювалися у гвардійські – свого роду данина поваги американським союзникам.
📌 Наші танкісти любили ці машини й успішно громили гітлерівців на них – згадаймо визволення Відня, оточення Берліна та інші операції.
👆 Нині США допомагають Збройним Силам України воювати з російським агресором. Досить згадати артилерійські радари, які відіграли серйозну роль у контрбатарейній боротьбі в боях під Дебальцевим, а також американські системи зв’язку та інші необхідні нашим воякам речі.
✅ Джерело : Інформагентство АрміяInform
