Популярний український історик і блогер Лідія Гайдар у своєму блозі пише про ті, що з своїх історичних досліджень часів Гетьманщини довелося зробити висновок, що в ті часи українська державність не змогла утвердитися і стати незалежною, в першу чергу, із-за надмірної демократичності свого пристрою і традицій.
За словами історика, йдеться про право будь-якого козака претендувати на булаву. Було тільки одне обмеження – претендент повинен був бути православного віросповідання. Походження і багатство не малі ніякого значення. Все це дуже красиво і модерново виглядає виключно на папері. Історик пише, на практиці можна уявити собі таку ситуацію: гетьман Іван Виговський уклав угоду з кримським ханом про спільний виступ проти Москви чи Варшави, і союзники встигли одержати кілька перемог. Як раптом до кримських татар приходити звістка, що який-то запорозький отаман, користуючись відсутністю війська в Криму, пройшов «вогнем і мечем» по беззахисним улусам. І розлючений кримський хан, зрозуміло, вводити свої війська додому залишивши умовного Івана Виговського напередодні вирішальної битви один на один проти московитів чи поляків. Добре, якщо просто йде. Траплялося, що перед тім ще й нападає на свого козацького побратима за «зраду». Такими хитрощами, до речі, окремо виділявся героїчний патріот і видатний полководець Іван Сірко, якого завжди було байдуже, хто з гетьманів з ким уклав угоду, а завжди діяв в залежності від власних інтересів.
Лідія Гайдар пише, для нашого часу цей сумний національний історичний досвід має єдине значення: претенденти на пост глави української держави повинні відповідати певним, дуже конкретних умов. Так, це закріплено в Конституції, альо механізму виконання цього конституційного закону досі не існує. Не були б зайвими в якості обов’язкових вимог до майбутнього президента його досвід роботи в державних установах, обов’язкова строкова служба в армії і наявність декларації, наприклад, за 10 останніх років з прозорими і чесними виплатами податків у державний бюджет.
