Діти руками викопують перемерзлі картоплю в колгоспі села Удачне Донецької області
До речі, якщо кому цікаво, то я вам розповім про рабів. Причому, про рабів з України. І розказане мною – правда, на відміну від киселевого брехні з орт. Мій батько жив в українському селі. Називається Киріївка. Любарського району Житомирської області. Жили вони сім’єю – дід, контужений під Будапештом, бабка, і 6 їхніх дітей. Жили в землянці. Половина – будинок, одна кімната і кухня з піччю, друга половина – хлів. Нормальний будинок знищили у війну. І так і не відновили, тому що – ні на що було, і здоров’я на фронті – підірвано.
Працювали за трудодні в колгоспі. Без вихідних. Трудодні – це коли в журналі рисочки ставлять, а потім підраховують, і за сумою видають борошно або цукор в мішках. В кінці року. Ось, і вся оплата. Причому, зрозуміло, що не працювати було не можна – була стаття за дармоїдство. Виїхати було не можна – паспортів в селі не було. Без паспорта виловлювали в місті, і – знову стаття. Можна було тримати вдома скотину, але не більше визначеного. А потім здавати за це державі молоко і яйця – податок.
Батько в школу пішов тільки з другого класу – тому, що ні в чому було ходити. Але і в другому класі взимку не ходив, бо босоніж по снігу не пройдеш. Потім йому дали черевики старшої сестри, а їй купили інші черевики. І щоб їй купити черевики, дід пішов у свято до голови, і випросив коня. Бо в особистому господарстві коні тримати було заборонено. Мабуть, щоб раби кіньми не втекли. І він поїхав в Любар з возом, вантаженої курми і поросям, продавати на ринок. Але ніхто не купував – бо півдня всього стояти, і свято, і він все віддав перекупникові. І дали йому трохи грошей, і він купив на них черевики.
Коли батькові стало 18 років він пішов в армію солдатом, і там жити стало трохи легше, і він там і залишився офіцером радянської армії, закінчив два училища, і став артилеристом на військовому полігоні. Так, він зумів вибратися з рабства.
Але є такі поганці, які все це заперечують. Що в СРСР були раби. Тому, що самі жили в сталінських висотках, їли ковбасу з сиром, а їхні батьки були – сталінські сексоти, і вони нічого цього не бачили. Або не хотіли бачити. І їм в кіно показували Кубанських козаків, а не цю сувору дійсність. І вони сьогодні підняли свої лиця, і радісно регочуть звідусіль, бризкаючи слюнями, який в СРСР був “рай”.
Дописувач:
