28-29 квітня Папа Франциск здійснить Апостольську подорож до Єгипту. Думаючи про Єгипет, ми, мабуть, насамперед бачимо картинки з давнього минулого: фараони, піраміди, сфінкс. Якщо вже згадуємо про єгиптян у сучасному контексті, то на думку спадає іслам – релігія, нині панівна на цих теренах. А все-таки і християнська віра проходить у цій країні через цілі епохи, поєднуючи історію і сучасність.
Від гонінь до офіційного статусу
Зародження віри Христової в долині Нілу починається з приходу апостола Марка. Перші два століття нашої ери життя християн у Єгипті було відносно спокійне. Гоніння тут розпочалися лише за імператорів Семптимія Севера (193–211), Деція Траяна (249–251) та їхніх наступників. Попри це, Єгипет виявився зручним місцем для проповідей: до Александрії прибували кораблі з Греції, Риму та Юдеї, і християни євангелізували мандрівників, які потім розносили Слово Боже по всій імперії. Саме Єгипет став колискою християнського чернецтва, основоположниками якого були Павло Фівейський (бл. 227–342), Антоній Великий (251–356) і Пахомій (276–345). Монастир Антонія Великого
Ситуація для єгипетських християн покращилася з приходом до влади в Римі імператора Флавія Ліцинія (308–324), який дав підданим змогу вільно обирати віру. На той момент християнство вже вкоренилось у суспільстві й мало тисячі послідовників. 313 року імператор Костянтин Великий видав Міланський едикт, який зрівняв права всіх релігій на території Римської імперії.
Нові випробування: чвари, єресі, ісламська експансія
Суттєвою проблемою єгипетських християн став брак єдності. Намітилося культурне розходження – значно більш елінізований Нижній Єгипет не знаходив спільної мови з Верхнім, на просторах якого й було в кінці третього століття закладено основи Коптської Церкви, що об’єднала корінних мешканців цих земель. Крім того, у IV столітті сюди почали проникати єресі (аріанство, монофізитство) та філософські течії на кшталт неоплатонізму, прихильники якого прагнули знайти альтернативу християнству. Постійна боротьба та протистояння через кілька століть поставила християнство ослабленим перед новою загрозою – ісламською експансією.
З 639 до 641 року Єгипет завоювали араби. Спершу їхнє панування було відносно терпиме, і насильницького навернення в іслам не відбувалося. Лише за правління династії Аббасидів у 850 році було ухвалено низку дискримінаційних законів, які обмежили права християн.
З початком у 1095 році Хрестових походів, метою яких було визволення Єрусалима з-під мусульманського панування, зароджуються зв’язки єгипетських християн із Католицькою Церквою. Протягом двох століть Єгипет контактував із державами, заснованими хрестоносцями на Святій Землі. У рідкісні роки затишшя вдавалося підтримувати культурні й торгові зв’язки. Проте загалом держави хрестоносців та ісламський Єгипет перебували у стані конфронтації. На цю країну були спрямовані два хрестові походи. Варто зазначити, що єгипетські християни не були в захваті від наступу католиків, адже війни налаштовували мусульман і проти місцевих християн.
Хрестоносці на чолі з королем Франції Людовіком IX Святим пливуть до Єгипту
Під владою Османської імперії
З 1517 до 1914 року Єгипет був частиною Османської імперії, на території якої існували Коптська Православна Церква, Александрійська Православна Церква й Вірменська Апостольська Церква. У 1741 році сформувалася Коптська Католицька Церква, для якої Папа Бенедикт XIVвстановив апостольський вікаріат. Як і в усіх регіонах імперії, права християн були дуже обмежені: в суді слово християнина нічого не було варте; їм забороняли носити зброю та їздити верхи; будинки християн не мали бути вищі за домівки мусульман. Із християн також збирали спеціальний податок для «невірних». Деякі християнські общини покладали великі надії на армію Наполеона Бонапарта, яка в 1798 році розпочала завоювання Єгипту. Проте майбутній імператор французів спирався на підтримку мусульманської еліти, не сприймаючи християнську меншину серйозно. Це, щоправда, не завадило коптам у Єгипті й маронітам у Сирії служити в допоміжних загонах французької армії, а у своїй книжці «Єгипетський похід» Наполеон високо оцінив їхні військові здібності. Зрештою, 1801 року османи остаточно витіснили французів із Єгипту й повернулись у країну.
У незалежному Єгипті
Після падіння Османської імперії активізувалася боротьба єгиптян за незалежність, яка об’єднала мусульман і християн. В 1922 році постало Єгипетське королівство, яке проіснувало до 1953 року. Інформації про особливості життя християн у цей період небагато. Країна перебувала у стані постійної боротьби за право лишатися незалежною. У часи Другої світової війни Єгипет став ареною бойових дій у Північній Африці. З одного боку, це консолідувало мусульман і християн, а з іншого, завдало збитків структурам християнських Церков у Єгипті. Вірменська Апостольська Церква взагалі припинили своє служіння на цих землях.
Подальша політична боротьба (падіння королівства, правління Абдель Насера, прихід до влади Хосні Мубарака) призводить до активного залучення християн у суспільне життя країни.
Сьогодення
Християни – релігійна меншина Єгипту. Їхня частка від загальної кількості населення становить 4–5 %. Абсолютна більшість вірних належить до Коптської Православної Церкви, яку з 2012 року очолює Александрійський Папа і Патріарх Тевадрос ІІ. Також присутня Коптська Католицька Церква на чолі з патріархом Ібрагімом Ісааком Сідраком, до якої належать близько 175 тисяч вірян.
Ібрагім Ісаак Сідрак – Патріарх Коптської Католицької Церкви
На сьогодні християни – повноцінні громадяни Єгипту, які мають право на свободу віросповідання. Принаймні так запевняє офіційна влада. На практиці ж усе складніше. Християни постійно стають жертвами нападів із боку мусульманських фундаменталістів. У країні регулярно відбуваються підпали храмів, теракти, побиття, вбивства. Поширене явище – викрадення християнських дівчат для примусового заміжжя з мусульманами; жертви також мусять приймати іслам. Інколи у відчаї християни вдаються до відплатних дій, атакуючи мечеті, проте керівництво Церков усіляко намагається не допустити насилля.
Але не можна дивитися на цю ситуацію однобоко. Єгиптяни дедалі більше усвідомлюють себе співвітчизниками, і релігійні розбіжності не стають на заваді до примирення та консолідації. Увесь світ облетіли фотографії, на яких християнські юнаки, узявшись за руки, охороняють мусульман, які читають намаз під час масових акцій протесту проти уряду. Мусульмани ж неодноразово ставали живим ланцюгом навколо християнських храмів під час Різдва чи Пасхи, щоб не допустити атаки фундаменталістів.
Християни охороняють мусульман під час акцій протесту у 2011 році
Мусульманський “живий ланцюг” навколо християнського храму
Будемо сподіватися, що візит Папи Франциска сприятиме подальшому поширенню миру між людьми різного віросповідання, а християни стануть громадянами Єгипту не лише на папері.
Павло Зінченко