Віттіер оточують гори, водоспади і водна гладінь. Субарктичний клімат робить його самим вологим містом в США: в рік там випадає 5 024 мм опадів, а вітер може досягати 100 км/ч. 51 кв. км — рівно таку площу займає це місто на Алясці. У ньому проживає 214 чоловік, причому майже всі в одному будинку.
Ми вражені історією міста на краю світу, і нам кортить розповісти її вам.
Свою назву місце отримує в 1915 році
Недалеко від міста розташований льодовик, який у 1915 році назвали на честь поета Джона Грінліф Віттіер (John Greenleaf Whittier). У часи золотої лихоманки тут розміщувалися американські і російські дослідники. Розвиток міста тісно пов’язаний з американською армією.
Під час Другої світової цю місцевість вибрали для організації незамерзаючого порту і військового гарнізону. Віттіер перебував на деякому віддаленні від решти населених пунктів і транспортної інфраструктури, тому довелося прокласти тунель. Військовий об’єкт, порт і залізничне полотно в 1943 році утворили табір Салліван (Camp Sullivan), який використовувався до 1960 року.
У держави були великі плани на створення військової бази в Віттіер
У роки холодної війни тут будують житло і зони відпочинку на 1 000 чоловік. У 50-х з’явилося 2 будівлі. Перше — Будова Бакнера (Buckner Building) — зараз у занедбаному стані, а від одного — Вежі Бегіч (Begich Towers) — використовується донині. Обидві споруди повинні були стати частиною великого військового комплексу, планувалося побудувати ще 8 подібних споруд для потреб армії.
Переломна точка в історії міста — 27 березня 1964 року, коли сталося Велике Аляскинська землетрус. Його магнітуда оцінюється в 9,2 бала, підземні поштовхи викликали цунамі. Хвилі тоді досягали 13 метрів і сильно зруйнували місто: було знищено кілька будівель на набережній, збиток склав $ 10 млн. Крім того, з-за стихійного лиха загинули 13 мешканців міста.
Незадовго до відходу військових з’явилися житла-кондомініуми
https://www.instagram.com/p/Bw0UghslqEn/
14-поверхова будівля побудована в 1957 році і спочатку називалося по імені полковника Вільяма Уолтера Ходжа (William Walter Hodge), який командував 93-му інженерним полком на Аляскинській трасі. У 1972 році Вежі Бегіч отримали своє нинішнє ім’я на честь члена демократичної партії Ніка Бегіч, конгресмена від Аляски, який загинув в авіакатастрофі в цій місцевості. Його тіло так і не було знайдено.
У єдиного в Віттіер будинку 14 поверхів і 3 модуля, які з’єднуються між собою численними коридорами, ліфтами і сходами. У будівлі плоский дах і прямокутна форма. Звідки у назві слово «вежа», та ще й у множині? Справа в тому, що з північної сторони розташоване 2 виступаючих модуля, які нагадують башти.
Будинок виглядає новим, але 60 років експлуатації дають про себе знати
Якщо придивитися, можна побачити потьмяніла фарбу. Коли в Віттіер дислокувалися військові, будівлі опалювала одна теплоцентраль, згодом у кожного дому повинна була з’єднання явитися власна опалювальна система. Перший годину після відходу військових тепло давали 2 котла, але до 2015 року працював тільки один з них. Він перебував у жалюгідному стані, і через рік місто отримало грант на ремонтні та відновлювальні роботи.
У Вежах Бегіч живе трохи більше 200 чоловік, а діти входять в школу по тунелю із-за суворих погодних умов
Це все населення міста. Крім апартаментів в приміщенні розташовані пошта, методистська церква, кілька магазинів, пральня, відділення поліції, мерія, лікарня і навіть маленький готель. У Віттіері 2 дитячі майданчики: одна з них відкрита тільки влітку, а друга знаходиться під дахом — погодні умови не завжди дозволяють маленьким городянам спокійно гуляти на вулиці. У непогожі дні вони ходять в школу за спеціальним тунелей.
Тут немає звичного поділу на будинок і школу: діти і вчителі сприймають один одного як добрих сусідів або друзів, тому немає необхідності встановлювати дисципліну. Щоб підтримувати здоров’я, жителі Віттіера ходять в шкільний спортзал, який відкритий в години роботи школи, — звичного фітнес-центру тут немає. На парковці поряд з машинами можна побачити човни.
У Вежах Бегіч 200 квартир, причому в половині з них ніхто не живе. Власники переїжджають в інші міста (наприклад, в тій же Анкорідж), приїжджаючи в рідний Віттіер на вихідні. Все-таки щоб жити на такому віддаленому клаптику землі, потрібно мати певну витримку. Квартири коштують пристойно — близько $ 500 тис.
Дістатися до Віттіера по суші можна тільки через тунель
Шлях перегороджує гірський масив, у розпорядженні жителів і гостей літак, човен, потяг чи автомобіль. Останні курсують по тунелю через гору Мейнард. Через тунель проходить односмугова дорога — і для машин, і для поїздів. Туди і назад можна проїхати за $ 13, місцеві жителі користуються річним абонементом вартістю $ 500.
Біля тунелю є графік роботи: 15 хвилин він пропускає транспорт в одну сторону, наступні 15 хвилин — в іншу. На ніч закривають дорогу. Місцеві жителі іноді вибираються в Анкорідж, розташований приблизно в годині їзди. Однак якщо ви не встигли повернутися до 22:30, доведеться заночувати в машині.
Віттіер здається забутим Богом, але іноді сюди приїжджають туристи
Адже з порту починаються круїзи: бажаючі можуть подивитися на айсберги і білих ведмедів. Тому періодично тут можна побачити лайнери. Інтерес викликає і сам місто — номери в готелях бронюють заздалегідь. Місцеві займаються рибною ловлею, роботою в порту або пов’язані з туризмом.
Порт відділений від житлового будинку і складських приміщень залізницею, потрапити в нього можна через тунель. До речі, у 50-60-ті тунелів було куди більше, частина з них вела до військової частини, але тепер підземні переходи перекриті, щоб там не ходили любителі індустріального туризму і пригод.
Подивитися на природні краси, перекусити в місцевому кафе — немає нічого простіше. Але якщо ви раптом захочете подивитися на побут будинку-комуни, можуть виникнути складності: знімати в приміщенні заборонено.
Щоб подивитися на виворіт життя Віттіера, доведеться заздалегідь домовлятися з кимось із його мешканців, попередньо витративши час на пошуки їх контактів. Якщо вам це вдасться, вважайте себе щасливчиком: ви станете тут бажаним гостем і навіть зможете зробити кілька фото на пам’ять.
