ародження Ісуса вписується у картину великої всесвітньої історії, хоча імператор, який видав розпорядження про перепис, нічого не знаючи про це, причинився до сповнення обітниці…
Святе Письмо не розповідає нам про точну дату народження Ісуса. Але воно вказує нам на значення часу, у якому відбулася ця важлива подія. Читаємо у Євангелії від Луки: «У ці дні вийшов наказ від Кесаря Августа, щоб переписати всю землю».
Цей лаконічний вступ до розповіді про народження Христа вислужений Папа Венедикт XVI у своїй богословській книзі «Дитинство Ісуса» пояснює, що таким чином святий Лука хоче вказати на те, як сталося так, що це народження відбулося у Вифлеємі. Перепис населення з метою визначити податки був причиною того, що Йосиф разом з вагітною Марією вирушили в подорож до «Міста Давидового». Таким чином, народження Ісуса вписується у картину великої всесвітньої історії, хоча імператор, який видав розпорядження, нічого не знає про те, що ця проста родина через нього змушена пускатися в дорогу у такий важкий момент, але саме через це Дитя Ісус народиться у місці обітниці.
Чим цей історичний контекст є унікальним? Вперше відбувається «перепис всієї землі», як уявляли свої здобутки тогочасні римляни. Вперше в історії існує така влада, яка огортає весь світ. Вперше існує такий величезний умиротворений простір, маєтки якого можна списати і покласти на служіння спільноті. І ось в цей момент, коли існує поєднання прав та дібр, коли існує спільна мова, яка сприяє порозумінню між культурами, у світ входить блага вість спасіння. І цей час охарактеризовано, як «повноту часів».
Папа Венедикт XVI наголошує, що святий Лука не випадково пише про прихід Ісуса з посиланням на імператора Августа та «всю землю». Він свідомо вказує на конкретний історично-богословський контекст цієї розповіді. Ісус народився в епоху, яку можна точно вирахувати, Він не з’явився в історії «десь колись», як міфічний персонаж. Ні, Його народження відбулося у конкретно визначеному часі та в конкретному географічному місці.
Наказ імператора спонукав святого Йосифа вирушити разом зі своєю Обручницею у подорож. Не знаючи цього, імператор спричинився до здійснення пророцтв про місце народження Месії. Таким чином, переплелися історія спасіння та історія римської імперії. Історія Божого обранництва, раніше обмежена вибраним народом, входить у вселенську історію. Таким чином, Бог, Який є Богом всіх народів, об’являється, як справжній Провідник усієї історії.
У ці дні, мабуть, кожен, принаймні один раз, чув по радіо чи з телевізора, або прочитав у пресі одне помилкове, але дуже поширене ствердження. Що, мовляв, 25 грудня – це католицьке Різдво чи Різдво зазідного обряду, а 7 січня – Різдво православне. Особливо щодо першого, то чи не у кожному засобі інформації знайдемо рекламні оголошення від туристичних агентств з пропозицією відсвяткувати «католицьке Різдво» у якомусь європейському місті. Сьогодні також модно говорити про «європейське» Різдво.
Нелегко спростовувати вкорінені стереотипи, але слід сказати, що це ствердження є далеким від дійсності. Якщо не вдаватися у календарні тонкощі, тобто шукати відповідь на поверхні, то спростуванням того, що 25 грудня є «католицьким» Різдвом є той факт, що того дня це, одне з найбільших християнських свят, відзначають не лише католики і протестанти, але й православні, які живуть поруч з Україною, тобто, Болгарська, та Румунська Православні Церкви, до яких слід додати інші Церкви, які дотримуються новоюліянського календаря.
Але якщо докладніше придивитися до церковного календаря, то зауважимо, що також і ті, хто святкує Різдво 7 січня за цивільним календарем, насправді відзначають його того ж таки 25 грудня. Справа в тому, що юліянський календар, якого дотримуються ці християни, відстає на 13 днів від григоріанського, який прийнятий у цивільному літочисленні.
Звідки взялися ці назви: юліянський, новоюліянський, григоріянський? Вони пов’язані з історичними особами, які відіграли важливу роль для сучасного обрахунку часу. Отже, спосіб поділу року, якого в цивільному житті сьогодні дотримується практично увесь світ, був запроваджений у другій половині першого століття до нашої ери римським імператором Юлієм Цезарем. Бажаючи, щоб певні астрономічні події, як от рівнодення, припадали того самого дня у році, імператор постановив узгодити тривалість року із сонячним календарем та доручив олександрійським астрономам приготувати відповідний календар. Згідно з тогочасними обрахунками, земля робила повний оберт навколо сонця за 365 та чверть дня. Ці четвертинки враховувалися таким чином, що кожні чотири роки додавався один день у лютому, і такий рік названо високосним.
Але згадані обчислення не були точними. Земля обертається навколо сонця не за 365 днів і шість годин, а за цю ж кількість днів та 5 годин, 48 хвилин та 46 секунд. Цих 11 хвилин і 14 секунд різниці вистачає для того, щоб приблизно за 128 років обчислення за юліянським календарем відставало від астрономічного на 1 день. А за півтора тисячоліття таких днів назбиралося 10.
Згідно з давнім церковним звичаєм, затвердженим першим Нікейським вселенським собором, святкування Пасхи пов’язане з днем весняного рівнодення, а цим днем тоді було визначено 21 березня. З огляду на згадане відставання юліянського календаря Папа Григорій ХІІІ, який жив у XVI столітті, за порадою тогочасних астрономів, вирішив пристосувати діючий календар до астрономічного. Він провів реформу, усуваючи 10 днів з календаря, таким чином, що після 4 жовтня 1582 року відразу настало 15 жовтня. Щоб уникнути накопичення зайвих днів, змінено правило визначення високосного року.
В деяких країнах, як от Італії, Франції, Португалії, Іспанії та тодішній Речі Посполитій, зреформований календар відразу увійшов в дію, поступово його приймали інші католицькі та протестантські країни. Наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття цей календар, який ухвалений у світі, як міжнародний стандарт, прийняли православні та нехристиянські країни.
В УНР григоріянський календар впроваджено у лютому 1918 року, коли після 15 лютого відразу наступило 1 березня. Приблизно в той самий час новий стиль прийнято у радянській Росії. Але ця зміна, впроваджена у цивільному житті, не вплинула на церковний календар, якого дотримуються в Україні християни східного обряду, тому, продовжуючи рахувати час за церковним юліянським календарем, відбулося зміщення святкування Різдва на 7 січня, яке є 25 грудня за старим способом обрахунку. І з цим пов’язане, наприклад, поширене в народі, поняття «старого Нового року». Адже зустрівши Новий рік за цивільним календарем, за церковним календарем його зустрічається щойно через 13 днів.
Але, як будь-яке творіння людських рук, також і григоріянський календар не є досконалим. На початку ХХ століття сербський вчений Мілутін Міланковіч дослідив, що приблизно за 10 тисяч років у ньому також накопичується одна доба відставання. Він створив так званий новоюліянський календар, який є виправленням юліянського. Саме цього календарного стилю, який збігатиметься з григоріянським до 2800 року, у святкуванні Різдва та інших нерухомих свят дотримується більшість помісних Православних Церков. Але для визначення дати святкування Пасхи вони використовують юліянський календар.
Отож, святкуємо не католицьке, не православне, не польське, не українське чи ще якесь там Різдво, але Христове Різдво. Вірю, що Господь, дійсний Провідник історії, також допоможе і нам подолати те, що є людське й ділить нас, щоб зосередитися на тому, що є Божим. Що допоможе нам подолати протиріччя, які стоять на перешкоді тому, щоб всі Його діти могли у єдності підносити пісню хвали: «Слава на висотах Богові, а на землі мир людям Його уподобання!».
