Коли мова йде про виробництво боєприпасів в Україні є цілий сонм проблем, які видно лише з середини та про які дуже мало говорять
Джерело: Defence Express
Виробництво боєприпасів загалом зараз є вкрай наболілою темою, а якщо мова йде про виробництво боєприпасів в Україні, то одразу починаються “флешбеки” часів АТО/ООС, коли розмови навіть про “патронний завод” завершились нічим. Але зараз не просто створення, але й розширення вітчизняного виробництва боєприпасів в Україні вже є реальністю, більше того, на рівні РНБО України обіцяні певні “приємні новини”.
Питанню виробництва боєприпасів, в ключі заяви екс-командувача Сухопутних сил США у Європі Бена Ходжеса, мовляв, Україна могла виробити “гори артилерійських боєприпасів”, присвячено окремий матеріал. Але в інтерв’ю “Українській правді” очільник “Української бронетехніки” (входить до складу NAUDI) Владислав Бельбас розкрив ще одну сторону цього аспекту. Й враховуючи те, що це бачення людини, яка безпосередньо займається виробництвом озброєння та його імпортом, це дійсно важливо.
І треба нагадати, що Україна не мала виробництва боєприпасів навіть за часи СРСР. Був випуск окремих компонентів лише виробництво детонаторів на одному з підприємств у Шостці. Але доля цього підприємства у 45 км від кордону РФ у Сумській області, після вторгнення РФ, залишається непублічною.
Завод у Шостці за пару років до повномасштабного вторгнення отримав новий верстатний парк
“Коли постало питання власного виробництва снарядів, Україна не мала ані порохів, ані металообробки, ані спорядження для вибухових речовин. Довелося збирати ланцюг по компетенціям. Одна державна компанія робить спорядження, ми займаємось металообробкою. Щось докупаємо на світовому ринку. Зараз українських компонентів у наших снарядах близько 30%”, – повідомив Владислав Бельбас.
Тобто попри бажання наростити випуск боєприпасів є один величезний фактор – залежність від іноземних компонентів з яких артилерійський боєприпас й складається. А це, як мінімум, порохи та вибухові речовини, які зараз у світі через збільшення виробництва снарядів також стають дефіцитом.
Більше того, як зазначає очільник компанії, в умовах навіть мирної країни, виробництво боєприпасів з нуля потребує часу, бо необхідно отримати відповідне обладнання. І, як зазначається, час очікування відповідного обладнання – це два роки.
Такий строк може виглядати значним, але з боку Defense Express можемо навести приклад Rheinmetall, який в Угорщині має побудувати нове виробництво вибухових речовин. Строк виконання робіт за контрактом від січня 2023 року окреслений до 2027 року. Але в Україні зараз немає можливості створити виробництво вибухівки чи пороху взагалі, бо він буде зруйнований ударами РФ.
Й на останок очільник “Української бронетехніки” нагадав ще одну фундаментальну проблему української оборонної галузі – брак кадрів. Й він пов’язаний не лише з мобілізаційними процесами, а відсутності фахової освіти та досвіду в оборонно-промисловій сфері.
“Часто кажуть, що головна проблема галузі – це корупція. Та ні! Якщо розібратись, то головна проблема у відсутності людей та компетенцій. Якщо я захочу побудувати завод, я не знайду ані технолога, ані головного інженера, ані конструктора. У нас немає освіти. Оце проблема”, – підкреслив Владислав Бельбас.
Саме тому ситуація, коли в Україну заходять західні компанії “зі своїми людьми, знаннями та технологіями – це абсолютний позитив”, як зазначив очільник української оборонної компанії, для якого будь-яка, тим паче іноземна компанія, є в першу чергу конкурентом.
