Польські САУ 2С1 “Гвоздика”, ілюстративне фото з відкритих джерел
Або чому організація виробництва навіть “радянських” зразків озброєння – не така проста справа, як може здаватись на перший погляд
Про це повідомляє Defence Express
Польський Defence24 в двох публікаціях описав, як польська оборонна промисловість за часів “Варшавського договору” опановувала самостійне виробництво спочатку МТ-ЛБ, потім самохідних артустановок 2С1 “Гвоздика” після того як навчилась виробляти за радянською ліцензією БМП-1. Поляки про це вирішили згадати в контексті того, що паралельно із виробництвом САУ Krab збираються опанувати й виробництво південнокорейської К9 у версії PL.
Але ця публікація заодно показує, наскільки в принципі складно організувати виробництво зброї навіть “радянського” зразка. І чому це заодно не зміг зробити Кремль, щоб озброїти “чмобіків” для наступу.
Польські САУ 2С1 “Гвоздика”, ілюстративне фото з відкритих джерел
Радянська САУ 2С1 “Гвоздика” зацікавила Військо Польське саме завдяки своїй “плавучості” та гарматі калібру 122-мм. Перша партія самохідних гармат, отриманих безпосередньо від СРСР, складала 18 одиниць.
Амбіції польських військових по “Гвоздикам” коливались в діапазоні від 260 до майже 500 машин за декілька років. Але “радянські товариші” заявили, що зможуть поставити лише 48 САУ цього типу. На такому тлі у Варшаві вирішили організувати власне виробництво самохідних гармат 2С1, звісно – за ліцензією від Радянського Союзу, котре стартувало у 1983 році. Поляки мали гонор та відповідну політичну волю, тому вони за цей проект і взялись.
Перша партія польських САУ 2С1 “Гвоздика”, виготовлених безпосередньо на потужностях HSW, 1984 рік, джерело – 6 RPW Stalowa Wola
Інша необхідна умова – професійний менеджмент в оборонних підприємствах, який відбирається саме за критерієм фаховості, а не політичної лояльності. Виробником САУ 2С1 “Гвоздика” в Польщі був державний концерн HSW, керівництво якого зуміло добитись, щоб на керівні ланки ставили саме професійних людей, не обов’язково із партбілетом. І щоб держбезпека взагалі якомога менше звертала увагу на фахівців, залучених до проекту “Z-5” (так в польській документації того часу й маркувався проект по виробництву “Гвоздик”).
Як потім показала практика, відбір людей саме за професійністю, а не за політичною лояльністю, якраз і допомагає вирішувати на перший погляд невирішувані завдання. Наприклад – як постійно взаємодіяти із 240 “внутрішніми” підрядниками та 2 іноземними, залученими до проекту “Z-5” за умови надзвичайного стану в країні, коли пересування обмежені, а “вершиною технологій” був тоді факс.
Або ж – як для виробництва “Гвоздик” адаптувати американські верстати та програмне забезпечення для виготовлення тракторів. Хоча при цьому польські інженери намагались використовувати й власний досвід, отриманий під час організації випуску БМП-1 та МТ-ЛБ на власних потужностях.
САУ 2С1 “Гвоздика” польської армії, фото ілюстративне
В своєму проекті “Z-5” поляки хотіли бути максимально незалежними від Москви. Тому їм треба було вирішити ще одну технологічну проблему – як “імпортозамістити” ті вузли та агрегати від “Гвоздик”, які за умовами ліцензійної угоди могли постачатись лише із Радянського Союзу.
Вихід виявився доволі неочікуваним – Польща почала співпрацю із болгарським ОПК, який у “піратський” спосіб почав виготовляти необхідні вузли, і без відома СРСР. Заодно поляки отримували від болгар і вузли, необхідні для “імпортозаміщення” по виробництву тих же МТ-ЛБ, котрі потім Варшава продавала на експорт в “країни народної демократії”.
Наскільки результативним виявилось таке “імпортозаміщення”, показує наступна цифра – із 1983 по 1993 рік на потужностях польської HSW було виготовлено 602 “Гвоздики”, із яких 72 було поставлено в Радянський Союз. Наче і багато, якщо порівнювати з тим, що загальна кількість випущених САУ 2С1 “Гвоздика” досягає рівня 10 тисяч одиниць. Але якщо далі порівнювати саме за якісними показниками, картина стає барвистішою.
Польські САУ 2С1 “Гвоздика”, ілюстративне фото з відкритих джерел
По суті виходить, що польська оборонна промисловість (навіть ціною непересічних зусиль) зуміла забезпечити “верхню планку” амбіцій Війська Польського як мінімум за одним видом озброєнь. Хоч в поляків не було відповідної технологічної бази та ресурсів, вони «переграли» ситуацію ставкою саме на фахові кадри. Та на реальну кооперацію із країнами-партнерами, і на реальне “імпортозаміщення” замість “теми” для “освоєння бюджету”.
Іншими словами, поляки навіть 40 років тому показали значно вищий “клас гри”, аніж Кремль та рашисти в 2022 року. Це і може бути відповідь на питання, чому РФ не змогла виготовити достатньо зброї для свого війська, тому робить ставку на “живі хвилі” мобілізованих.
Польські САУ 2С1 “Гвоздика”, ілюстративне фото з відкритих джерел
