Як моїм батькам вдалось виховати чотирьох практикуючих католиків

Одразу попереджаю: ця стаття не є формулою для виховання дітей-католиків; це всього лише досвід однієї сім’ї, в якій свідчення батьків формувало дітей, котрі стали вірними католиками і залишились ними і в дорослому віці.

Кожному із моїх братів і сестер доводилось в житті обирати чи залишатись в католицькій вірі, і, Божою ласкою, ми це робили. Ми, як і усі люди, мали свободу вибрати відкинути її; і я знаю, що часами діти, яких виховували батьки-католики, обирають відкинення віри. Не існує жодної гарантії, що якщо ти зробиш 1…, 2… і 3…, то твої діти продовжуватимуть ходити на Літургію в дорослому віці. Однак є певні моменти, з допомогою яких ти можеш притягувати душі своїх дітей, щоб вони стали більш відкритими на Божу дію в їхньому житті.

Враховуючи стан справ серед молоді Покоління Y, яку виховували католиками, мене не дивують здивовані погляди людей, котрі чують від мене, що усі троє моїх братів і сестер (віком 27-33 років) і я, намагаємось любити Ісуса, слідувати за Ним і бути вірними католиками. Усі ми одружились з вірними католиками і працюємо над тим, щоб виховувати своїх дітей так, щоб вони знали і любили Христа і Церкву. На додачу до цього усього, двоє моїх сестер і я вивчали теологію в коледжі, моя сестра Еліса і я маємо диплом магістра з теології, а мій брат вивчав філософію.

Навіть для інших вірних католиків це може звучати дивно. І як нам так вдалось? Чи наші батьки «промивали нам мізки»? Чи нас примушували щодня ходити до церкви і цілком забороняли дивитись світське телебачення і слухати світську музику? Чи, ще будучи дітьми, ми увесь вільний час читали Біблію і молились? Чи ми ходили до якоїсь супер-католицької школи, де нашими вчителями і друзями були лише інші вірні католики?

Відповідь на усі ці запитання – «ні». Так, участь у недільній Літургії не обговорювалась, однак я не пригадую, щоб відчувала, що мене змушують робити щось, пов’язане з вірою (за своїх сестер-братів говорити не буду… у нашій сім’ї я була з чемних). Так, наші батьки цензурували те, що ми дивились і слухали, однак вони намагались пристосовувати правила до нашого віку; можу з певністю сказати, що в середній і старшій школі ми дивились телебачення вдосталь. Ми навчались в католицьких школах усе наше життя, але, враховуючи католицьку ідентичність, якість уроків теології і кількість вчителів, які були вірними католиками, ці школи були щонайбільше – посередніми. Тож як батькам це вдалось?

Мої батьки сказали б, що тому, що ми любимо Ісуса і Церкву, слід завдячувати 1) благодаті, 2) благодаті і 3) благодаті. Однак навіть їм слід визнати (деколи під тиском), що вони відіграли важливу роль у формації нашої віри. Я регулярно дякую Богові за дар батьків, сповнених вірою, котрі своїм свідченням дали мені усе, чого мені було потрібно, як дитині, щоб віра стала моєю тоді, коли я виросту. І я переконана, що усі мої сестри-брати сказали б те ж саме. Мої батьки не були ідеальними, і в нас досі є свої нюанси (в якій сім’ї їх немає?), але є одна річ, про яку ми ніколи не сперечаємось, яка ніколи не ставала джерелом поділу серед нас – це Христос і Його Церква.

Пригадуючи своє дитинство, я можу виділити шість речей, які робили мої батьки, і які в особливий спосіб стали формуючими для нас, їхніх дітей. Як я вже писала на початку, це – не панацея, однак я вважаю, що спосіб виховання і свідчення краси католицької віри в значний спосіб вплинули на те, що ми і досі залишаємось вірними католиками.

На моєму весіллі мій батько був одним з лекторів (зачитував слово Боже), що дуже відповідно до його ролі, як мого вчителя Божого Слова.

1. Називати речі своїми іменами

Мої батьки говорили про свої відносини з Богом, про те, що Він робив у їхньому житті, і про те, що він кожного дня робив у нашому житті. У нашому домі часто звучало ім’я «Ісус», і при чому завжди в позитивному сенсі. Я ніколи не відчувала, що Бог – це якийсь поліцейський на небі, котрий тільки чекає, коли я зроблю щось не так. Я знала, що Він любить мене навіть більше, ніж мої батьки. Для мене і моїх сестер-братів віра не була чимось, суто пов’язаним з Церквою чи школою. Віра і любов до Ісуса моїх батьків були тим повітрям, яким ми дихали.

2. Щодня молитись разом у сім’ї

Як і більшість католицьких сімей, ми традиційно молились перед споживанням їжі та перед сном. На відміну від більшості католицьких сімей, в нас було багато імпровізованих молитов у колі сім’ї, зазвичай після вечері. Мої батьки не наголошували на запам’ятовувані молитов, а радше заохочували до сердечної розмови з Господом. З наймолодшого віку нас вчили, що Господь дбає про усі наші турботи, і ми можемо озвучувати їх до Нього напряму. Мій тато каже, що такий тип молитви допомагав нам «розтягувати наші молитовні м’язи», і він – правий! Моїм батькам вдавалось організовувати недовгий час для молитви, щоб нам не надокучало, і також заохочували нас (при досягненні відповідного віку) мати кожного дня час для особистої молитви. Я стартувала з особистою молитвою у старших класах школи, однак її зерна були посіяні значно раніше, а наша сімейна молитва прокладала шлях для мого майбутнього духовного зросту та особистих відносин з Господом.

3. Читати Біблію

Мої батьки познайомились завдяки Католицькому харизматичному руху, і власне в його контексті вони обоє відкрили для себе читання Біблії поза Літургією. Вони всерйоз ставились до обізнаності в Біблії і хотіли, щоб ми якомога раніше занурились в пізнання Божого слова. В автомобілі ми слухали аудіо-записи Біблії, і нам це подобалось, а також читали дитячу Біблію так часто, що запам’ятовували напам’ять цілі історії. Мій батько говорив: «Слово, як дощ і сніг, що падають і омивають землю, вчиняючи її плідною. Вода потрібна в саді душ; Біблія є джерелом води». З цим важко не погодитись.

4. Молитись за духовну формацію твоїх дітей

Мої батьки молились за нас щодня, і ми про це знали. Вони старанно виконували свій обов’язок формувати в нас віру, тому вивчали Біблію і вчення Церкви. Можу щиро сказати, що до коледжу в мене не було жодного вчителя богослів’я, котрий навчив би мене чогось такого, про що батьки раніше не розповідали.

5. Бути достовірними свідками

Я пам’ятаю як вставала зранку перед школою і бачила як моя мама читала Біблію, стояла навколішки чи просто була заглиблена в молитву перед тим, як піти до кухні, щоб поратись зі сніданком. Мій тато також мав щоденну молитовну практику, яку ми усі могли бачити, і ми знали наскільки серйозно він сприймав свої відносини з Ісусом. Думаю, що це – найважливіший компонент формації нашої віри: той факт, що ми бачили як наші батьки, а особливо тато, жили тим, про що навчали нас (хоча й не завжди досконало), з дня в день. І не тільки це, я також можу сказати, що для моїх батьків жити християнським життям було радістю, навіть тоді, коли траплялись важкі часи. Я ніколи не асоціювала Ісуса чи Церкву з набором правил, бо мої батьки завжди вкладали мораль в рамки контексту наших відносин з Христом.

6. Часто приступати до Таїнств

Я з нетерпінням чекала на прийняття Першого Причастя. Я знала, що прийматиму Ісуса, і знала, що це – улюблена частина тижня для моєї мами. Я хотіла відчути ту радість, яку спостерігала на її обличчі щонеділі після прийняття Євхаристії. Ще до того, як ми усією сім’єю почали разом щодня ходити на Літургію (коли я вже була в коледжі), радісне ставлення моїх батьків до недільної Літургії дуже цікавило мене, як дитину, навіть тоді, коли проповідь бувала занадто довгою. Я хотіла бути настільки ж близькою з Ісусом, як моя мама. Тоді мої батьки регулярно ходили до сповіді, і я також приєдналась до цієї практики, яка і зараз залишається основним елементом нашої сім’ї.

Чого мої батьки не робили (донедавна):

Ви, мабуть, зауважили, що у своєму переліку я не згадала про святих, побожність до Марії чи літургійний календар. Частково, причиною цього є те, що коли я була малою, мої батьки не до кінця усвідомлювали важливість вчення Церкви про інші побожні аспекти католицизму. Вже коли я навчалась в коледжі, а мої брати-сестри в середній і старшій школі, мої батьки наново віднайшли красу і багатство побожного католицького життя. В той же час я почала навчання в університеті Нотр-Дам, де познайомилась з багатьма іншими вірними студентами-католиками, котрі познайомили мене з марійською побожністю, святими та перебігом літургійного року і ін.

Чи здається мені, що я була якимось чином позбавлена чи обділена цим? – Ні, насправді. І не скажу, що не планую знайомити з цими побожностями своїх дітей (я планую!). Я вважаю, що те, що мої батьки робили наголос на побудові відносин з Христом, на читанні і вивченні Біблії та на участі в Літургії було чудовою комбінацією, незважаючи на певну недостачу. І мої батьки робили це без жодних планів, конспектів, роздруківок, брошур та інтернету!

Сподіваюсь, що цей перелік допоможе тим з вас, хто зараз виховує малих дітей. Знаю, що те, що отримали ми з братами-сестрами, є зараз великою рідкістю, особливо в католицькому світі. Маю надію, що моє покоління зможе це змінити, і батьки виховуватимуть дітей, знайомивши їх з любов’ю, радістю і красою, які випливають зі знайомства з Христом.

Крістіна Деан Джаловей

Переклад: “Католицький оглядач” за матеріалами catholic-link.org

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

four × one =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh