Напевно, чомусь гадаю, що саме так мало б бути, що більшість з тих хто знайомий з біблійною історією виходу народу Ізраїлю з Єгипту, задумувався над неймовірною впертістю фараона яка, незважаючи на всі десять кар, що намагалися його протверезити, довела його до погибелі. Земля наповнювалася мухами, жабами, вода перетворювалася в кров, померли діти, а він замість схилити голову перед незрозумілістю Божого Провидіння й намагатись прийняти Його задум, переповнений гординею йшов до кінця, поки не згинув сам і не згубив своє військо у водах Червоного моря.
Хоча, можливо, це лише виглядає так, що фараон міг легко зупинитися в будь-який момент багато раніше. Не виключено, що в тому то й проблема, що не міг. Не міг перемогти особисті принципи, не міг побороти вражену гордість, побоявся постати безсилим перед своїм оточенням.
Людина слабка істота. Буває ми демонструємо готовність стати на герць супроти цілого світу, а в реальності не в змозі встояти проти власних немочей. Тому й випадки, коли людина змінювала своє життя, після того як боляче діставала по чолі, радше винятки ніж правило. Як свідчить досвід, переважна більшість з нас не втомлюється ставати на ті ж самі граблі. Як тривога то до Бога, плачемо, молимось, сповідаємось, каємось, а коли буря стихає – продовжуємо жити тим самим життям. Чомусь вважаємо, що пронесло перший раз то пронесе і вдруге, втретє. Може й так, а може і ні. Десять разів посилав Господь Мойсея до фараона і всі ці десять разів фараон сміявся з Мойсея і з Бога. Програв. Чому вважаємо, що нам пощастить більше? Чому сподіваємось, що Бог має прийти і особисто, не через свого післанця, не через якесь терпіння чи випробовування, а сам має прийти і сказати: що ти робиш? Як живеш? Змінися!
Можливо, не виключаю, що комусь так і буде, але як правило – ні. Учімся читати знаки, Божі знаки. Казав Господь: “Як настане вечір, ви кажете: Буде гарна погода, бо червоне небо; а вранці: сьогодні буде негода, бо небо щось червонясто похмуре. То вигляд неба ви вмієте розпізнавати, а знаків часу ви не здатні розпізнавати?» (Мт 16, 1‑3). Тому намагаймося вчитися на знаках часу, на чужих помилках, в решті-решт на власних, але все таки вчімся сьогодні бо завтра просто вже може не бути. Бо не завтра, але сьогодні , каже апостол, сьогодні «…час сприятливий, … день спасіння» (2 Кор. 6, 2) , а завтра тільки хвилі Червоного моря і більше нічого.
