Політики донині не дійшли згоди щодо осмислення Голодомору 32-33-го років. Одні бачать паралелі між тим часом і сьогоденням, інші – заперечують сам факт геноциду українців. Тим не менш, коли напередодні 80-х роковин тих подій президент підписує указ про вшанування пам’яті загиблих на державному рівні, це все виглядає, як звичайний «політичний жест».
Сьогодні українці – нація з деформованою свідомістю, і це – наслідок геноциду 30-х років. Проте не робиться жодних кроків не тільки до подолання наслідків трагедії, а й навіть до збереження пам’яті про неї.
Три роки в Україні взагалі не складався оргкомітет, який би вшановував пам’ять жертв Голодомору. З усіх офіційних документів, і навіть з указу президента, який він нещодавно під тиском громадськості підписав, викинуто те, що Голодомор є геноцидом.
Інститут національної пам’яті вже не використовує термін «голодомор», а використовує «великий голод». Не добудована друга лінія музею, перестали вшановувати жертв Голодомору на місцевих рівнях за участі влади – а тільки з ініціативи громадськості».
Якби сьогодні при владі була команда, яка би більш чітко і більш жорстко показувала аналогії між 30-ми роками і сьогоднішнім часом, то ми могли би швидше і легше вийти із цієї історії. І до речі, якраз те, що ми не можемо на рівні держави повноцінно проводити ці паралелі, і демонструє те, що ми через 80 років наступаємо на ті самі граблі.
Комуністи голод визнають, але факт геноциду українців заперечують. Зокрема, лідер компартії Пєтя Симоненко заявляє: «В Україні на перше січня 2013 року поголів’я худоби менше, ніж на перше січня 1934 року».
Сьогодні ми бачимо «паузу»: ніхто з політиків фактично не звертається до теми Голодомору.
Свято Майдану, яке спочатку називалося Днем Свободи, Ющенко перетворив на вшанування пам’яті жертв Голодомору. Дві дуже важливих події – одну світлу, а другу страшну – він зіштовхнув. І це погано: вперше українці звернулись до теми Голодомору, і одразу осоромились, перетворивши це просто у політичний жест.
Однак, так буде не завжди, і з часом українці (й українські політики, зокрема) прийдуть до усвідомлення і розуміння Голодомору як частини їхньої історії, і вшанування пам’яті загиблих перестане сприйматись як прояв патріотизму.
