Гліб Бабіч: За роки війни і армії я сам став армією

Воно й не дивно. Загалом, за цей час, я не пробув удома і півроку. Життя моє розчинилося в шести ротаціях і нескінченних полігонах. Коли усвідомлюєш, що воював в 14, 15, 16, 17, 18 і 19 – розумієш, що сам став трішечки війною.

Я сиджу і курю на маминому балконі, а над головою, скрізь ранок над південним містом на бриючому проноситься журавлиний клин. Припізнилися з цим довгим теплом.
Ось і я тиждень не міг зібратися, і написати ці слова. Наче сам від себе ховав їх. Про це у себе на сторінці у фейсбук пише Гліб Бабіч

Я цивільний.

Тиждень тому я звільнений зі Збройних Сил за станом здоров’я. В останні пів-року вилізло все, що ми з війною старанно заганяли вглиб. Просто в цей раз переважила не та чаша ваг. Грунтовно переважила.

Позаду медична комісія і процес звільнення. Попереду МСЕК, “довгий і захоплюючий” процес відновлення, і цивільне життя.

Чи закінчилася моя війна? Ні.

Вона закінчиться тоді, коли буде досягнуто те, заради чого ми воювали. Коли Україна увійде в своє право і свої кордони на всій території. Коли можна буде сказати на могилах у хлопців – все було не дарма.

Просто я тепер не зможу бути безпосередньо з тими, хто тримає це все своїми руками. У святому бруді війни. Який одночасно холодний, гарячий, важкий і невідчутний. Який, як не странно – очищує. І змінює тебе назавжди.

Для мого життя це навіть не етап. Це епоха. Відчуття того, що ти на своєму місці. Що ти потрібен. Що ти робиш найнеобхіднішу справу. І совість твоя чиста. І мені не соромно ні за один день цього часу.

І головне, що дає тобі війна – люди

Такі ж як всі, але абсолютно особливі. Яких ти називаєш “брат” не маючи з ними жодних родинних зв’язків. Але відчуваєш, що це чиста правда.

Я вдячний їм усім. Всім кого зустрів у кожен період своєї війни. Побратимам. Волонтерам. І тим, хто підтримував нас своєю вірою в нас.

Я вдячний 169 ротний-тактичній групі НЦ Десна, в якій я відвоював важкі, жорсткі але прекрасні людьми 14 і 15 роки. І моєму першому “драконячему” підрозділу, і всім “організмам”, з якими мені довелося воювати в його складі. І звичайно моїй рідній 10-й гірсько-штурмової бригади. Яка стала моєю родиною – без всяких перебільшень. Шеврон і берет з едельвейсом зі мною назавжди.

Я вдячний всім людям, що були зі мною поруч. І всім, кого я зустрів на війні, і завдяки війні. Ви – найкраще і найсвітліше, що було в моєму житті.

І вам, мої Дракони – окремий і низький уклін. Ви моя сім’я в головному розумінні цього слова.

Частинки мене залишилися в різних місцях. У Дебальцеве і по його околицях.  На кургані Могила Гостра – веселої філії ЗСУ у пеклі.

На лінії Мар’їнка-Красногорівка.

У Широкино і Водяному.

Біля Попасній і на Золотому.

На Кримському.

І в інших місцях, куди заносила мене війна.

І хоча життя розпорядилося по своєму, і мені не судилося дотягнути це все до завершення особисто – я назавжди залишусь частиною армії. І часткою тих, хто тримає в руках життя України. Яку я навчився любити по справжньому саме на цій війні.

Може щось з цього здасться комусь занадто пафосним. Але ті, хто в темі – зрозуміють мене точно.

Тому, не чекайте від мене спокою і теплих капців.

Ця війна повинна закінчиться тільки перемогою. А перемога – це відновлення справедливості. Це Україна в своїх законних межах. Це відсутність капітуляції перед ворогом. Це свобода.

Тому, вважайте, що я просто поміняв ділянку фронту.

Тому, що за нашими спинами занадто багато чого почало відбуватися не так.

Багато що вилізло з нір на поверхню.

Дуже пахне зрадою самих себе і реваншем.

Тому, що комусь хочеться згорнути і обнулити Україну, яка нарешті почала себе усвідомлювати.

Тому, чим би я не займався – я продовжу воювати. До перемоги.

А головний фронт будуть тримати хлопці. І я буду вдячний їм, за те, що тепер вони захищають і мене. І постараюся їх не підвести. І всіх вас не підвести.

У цьому місці прийнято говорити про те, що “якщо що” я повернуся. І про тривожний рюкзак)) Кажу. Я знаю, куди я повернуся і що буду робити “якщо що”. І рюкзак мій я переберу, і залишу в готовності.

Але постараюся зробити все, щоб не сталося ніякого “якщо що”. І щоб все було доведено до правильного завершення. І щоб нічого не було даремно.

Все буде Україна! Маю честь!

 

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

2 × five =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh