Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога (Лк 1, 30) Дорога молоде, Світовий день молоді 2018 року – це ще один крок у підготовці до міжнародного СДМ, який відбудеться в Панамі в січні 2019 року. Цей новий етап нашого паломництва припадає на той самий рік, що й Синод єпископів, який стосуватиметься теми «Молодь, віра та розпізнавання покликання». Це щасливий збіг. Увага, молитва й роздуми Церкви звернені до вас, молодих людей, із бажанням прийняти та насамперед обійняти коштовний дар, яким ви є для Бога, для Церкви та світу.
Як ви вже знаєте, ми вирішили, що в цій подорожі нас супроводжуватиме приклад і заступництво Марії, молодої жінки з Назарета, яку Бог вибрав як Матір Його Сина. Вона йде з нами до Синоду й до СДМ у Панамі. Якщо минулого року ми керувалися Її словами прослави: «Велике бо вчинив мені Всемогутній» (Лк 1, 49), – які навчають пам’ятати про минуле, то нині прагнемо разом із Нею слухати голос Бога, який надихає на мужність і дарує благодать, необхідну, щоб відповісти на Його поклик: «Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога» (Лк 1, 30). Це слова, якими звернувся Божий посланець, архангел Гавриїл, до Марії, звичайної дівчини з маленького села в Галілеї.
1. Не бійся!
Зрозуміло, що раптова поява ангела та його таємниче привітання: «Радуйся, благодатна, Господь з тобою!» (Лк 1, 28), – стривожило Марію, здивовану цим першим одкровенням щодо Своєї особистості та Свого покликання, про які досі не знала. Марія, як інші особи у Святому Писанні, тремтить перед таємницею поклику Бога, Який в одну мить розкриває перед Нею безмірність Свого плану і змушує Її відчути всю малість людської істоти. Ангел, бачачи глибину Її серця, каже: «Не бійся». Бог також читає наше серце. Він добре знає проблеми, яким нам доводиться протистояти, особливо тоді, коли стикаємося з основним вибором, від якого залежатиме, ким ми будемо і що робитимемо в цьому світі. Ми відчуваємо «тремтіння», коли мусимо робити вибори щодо свого майбутнього, способу життя, покликання. У ці миті нас турбує й охоплює так багато страхів.
А ваші, молоде, які ваші страхи? Що тривожить вас найглибше? «Фоновий» страх, властивий багатьом із вас, – це страх не бути любими, не подобатися, зазнати відкинення через те, хто ви є. Сьогодні молоді люди часто відчувають, що необхідно змінити те, які вони насправді, намагаючись пристосуватися до часто штучного й недосяжного стандарту. Вони постійно «ретушують» свій образ, ховаючись за масками й фальшивими ідентичностями, стають майже підробками. Багато хто одержимий отриманням якомога більшої кількості «вподобань». Із цього відчуття неадекватності зроджуються численні страхи й невизначеність. Інші бояться, що не зможуть знайти емоційної безпеки й залишаться самотні. Стикаючись із непевністю в роботі, багато хто переймається, що не зможе знайти задовільну посаду чи здійснити свої мрії. Сьогодні є чимало молодих людей, як віруючих, так і невіруючих, яких переповнює страх. Бо справді, прийняти дар віри й серйозно шукати свого покликання не означає звільнитися від побоювань. Дехто думає: можливо, Бог просить – або попросить – у мене занадто багато; можливо, ідучи дорогою, яку Він обрав для мене, я не буду справді щасливий або не зможу робити того, чого Він від мене чекає. Інші бентежаться: якщо стану на шлях, який Господь показує мені, хто може гарантувати, що пройду його до кінця? Чи не розчаруюсь я? Чи не втрачу ентузіазму? Чи зможу бути наполегливим протягом усього життя?
У миті, коли сумніви та страхи наповнюють наші серця, розпізнавання стає необхідним. Воно дозволяє нам упорядкувати плутанину думок і почуттів, діяти справедливо й обережно. У цьому процесі перший крок до подолання страхів полягає в тому, щоб чітко їх визначити, аби не витрачати часу й енергії на порожні й безликі примари. І тому я закликаю всіх вас заглянути всередину себе й назвати свої страхи. Запитайте себе: що мене засмучує, чого я найбільше боюся саме зараз? Що блокує мене й заважає рухатися вперед? Чому мені бракує сміливості зробити важливі й необхідні вибори? Не бійтеся чесно зустрітися зі своїми страхами, визнати, що вони є, і рахуватися з ними. Біблія не ігнорує ні людського досвіду страху, ні його численних причин. Авраам боявся (пор. Бут 12, 12), Яків боявся (пор. Бут 31, 31; 32, 7), боялися Мойсей (пор. Вих 2, 14; 17, 4), Петро (пор. Мт 26, 69) й апостоли (пор. Мк 4, 38-40; Мт 26, 56). Сам Ісус, хоч і не порівнювано ні з чим, пережив страх і страждання (пор. Мт 26, 37; Лк 22, 44).
«Чого ви такі боязкі? Ще досі не маєте віри?» (Мк 4, 40). Застерігаючи Своїх учнів, Ісус допомагає нам зрозуміти, що часто не скептицизм перешкоджає вірі, а страх. Отож, розпізнавання, визначивши наші побоювання, може допомогти подолати їх, відкриваючи нас до життя й допомагаючи спокійно протистояти викликам. Особливо для нас, християн, страх ніколи не повинен стати останнім словом – він радше має бути приводом для ствердження віри в Бога… і в життя! Це означає вірити в фундаментальне благо існування, яке дав нам Господь, і довіряти, що Він приведе нас до добра, навіть через обставини й перипетії, які часто нас бентежать. Якщо ж ми приховуватимемо страхи, то станемо потайними й замкнутими, прагнучи захиститися від усього й від кожного – і це нас паралізує. Нам потрібно діяти! Ніколи не замикатися в собі! У Святому Писанні слова «не бійтеся» повторені 365 разів у різних варіаціях, ніби щоб наголосити, що Господь хоче, аби ми були вільні від страху кожного дня року.
Розпізнавання необхідне, коли людина шукає покликання. Найчастіше наше покликання не очевидне з самого початку: ми усвідомлюємо його поступово. Тому розпізнавання не варто сприймати як індивідуальні зусилля самоаналізу для кращого розуміння свого внутрішнього складу, які зміцнили б нас і надали певного балансу. За такого підходу особа може стати сильнішою, але все одно обмежиться вузьким горизонтом своїх можливостей і перспектив. Покликання ж – це поклик згори, і розпізнавання в цьому контексті означає насамперед відкритися до Іншого, Хто нас кличе. Тож необхідна молитовна тиша, щоб почути голос Бога, який звучить у нашій совісті. Бог стукає у двері наших сердець, як було з Марією; Він прагне подружитися з нами через молитву, поговорити з нами через Святе Письмо, запропонувати нам милосердя в Таїнстві Примирення й бути з нами в Євхаристії.
Важливо також спілкуватися з іншими людьми, братами й сестрами у вірі, які мають більше досвіду: вони допомагають нам краще розуміти й мудро вибирати з різних можливостей. Коли молодий Самуїл чує голос Господа, він не пізнає Його одразу. Тричі він ходить до Елі, старшого священика, який врешті-решт пропонує правильно відповісти на заклик Господа: «Коли тебе покличуть, скажеш: Говори, Господи, слуга твій слухає» (1 Сам 3, 9). У миті сумнівів пам’ятайте, що можете покладатися на Церкву. Я знаю, що є дуже хороші священики, богопосвячені чоловіки та жінки й вірні миряни, чимало з них також молоді, які можуть підтримати вас як старші брати й сестри у вірі. Пожвавившись Святим Духом, вони допоможуть вам зрозуміти свої сумніви та план власного покликання. Інша особа – це не тільки духовний провідник, а й той, хто допомагає нам відкритися до нескінченних багатств життя, даного Богом. Важливо створити в наших містах і громадах простір для зростання, мрій і поглядів на нові горизонти! Ніколи не втрачайте ентузіазму, насолоджуйтеся чужою компанією та дружбою, радістю мріяти разом, ходити разом. Автентичні християни не бояться відкритися до інших і розділити з ними свій життєвий простір, роблячи його простором братства. Дорогі юнаки й дівчата, не дозволяйте погасити сяйво молодості темрявою замкненої кімнати, де єдине вікно в зовнішній світ – це комп’ютер чи смартфон. Розчиніть навстіж двері свого життя! Нехай ваш час і простір будуть наповнені змістовними стосунками, реальними людьми, з якими можна поділитися справжнім і конкретним досвідом повсякденного життя.
2. Маріє!
«Я… прикликав тебе твоїм ім’ям» (Іс 43, 1). Перша причина не боятись – це те, що Бог назвав нас на ім’я. Ангел, Божий посланець, покликав Марію на ім’я. Богові належить влада давати імена. Під час сотворення Він викликає кожну істоту до буття, називаючи її. За іменем є ідентичність – те, що унікальне в кожній речі, у кожній особі; це інтимна сутність, яку лише Бог знає до глибини. І цією прерогативою Він поділився з людиною, доручивши їй назвати тварин, птахів, а також свого нащадка (Бут 2, 19-21; 4, 1). Багато культур поділяють це глибоке біблійне бачення; вони в імені визнають одкровення глибокої таємниці життя й сенсу існування.
Коли Бог називає когось на ім’я, Він також розкриває людині її покликання, її план святості та виповнення, через який особа стає подарунком для інших і який зробить її унікальною. І коли Бог хоче розширити горизонти життя, Він дає нове ім’я тому, кого кличе, як зробив із Симоном, якого назвав Петром. Звідси йде звичай брати нове ім’я, вступаючи до релігійної спільноти, щоби вказати на нову ідентичність і місію. А через те, що Господній поклик унікальний та особистий, нам потрібна мужність позбутися тиску стандартних моделей, щоб наше життя справді могло стати справжнім і незамінним даром для Бога, для Церкви, для всіх.
Дорога молоде, бути покликаними на ім’я – це знак нашої великої гідності в очах Бога, знаком Його любові до нас. Бог називає кожного з вас на ім’я. Усі ви – те «ти», до якого звертається Господь; ви коштовні в його очах, гідні поваги й любові (пор. Іс 43, 4). Приймайте ж із радістю цей діалог, який пропонує вам Бог, цей поклик, яким Він до вас звертається, називаючи на ім’я.
3. Ти бо знайшла ласку в Бога
Головна причина, чому Марії не треба боятися, полягає в тому, що вона знайшла благодать – ласку – в Бога. Слово «благодать» говорить про любов, вільно дану, не зобов’язану. Як же нас заохочують пізнати, що ми не мусимо заробляти Господньої близькості й допомоги, надаючи «резюме досконалості», повне заслуг та успіхів! Ангел каже Марії, що Вона вже знайшла ласку в Бога, а не що отримає її в майбутньому. І те саме формулювання ангельських слів допомагає нам зрозуміти, що божественна благодать – безперервна, а не скороминуща; тому вона ніколи не вичерпується. Навіть у майбутньому благодать Божа завжди буде поряд, щоб підтримати нас, особливо в час випробувань і темряви.
Безперервна присутність Господньої ласки спонукає нас прийняти покликання з упевненістю; наше покликання вимагає вірної відданості, яку потрібно оновлювати щодня. На дорозі покликання не бракує хрестів: не лише початкових сумнівів, а й частих спокус, які виникають на цьому шляху. Почуття неадекватності супроводжує Христових учнів аж до кінця, але вони знають, що їх підтримує Божа благодать.
Слова ангела спускаються на людські страхи, розсіюючи їх силою доброї новини, яку ми покликані звістувати: наше життя – не випадковість і не боротьба за виживання; кожен із нас – це історія, яку полюбив Бог. Те, що ми знайшли ласку в Його очах, означає, що Творець бачить у сотвореному неповторну красу та що Він має чудовий план для нашого життя. Зрозуміло, що усвідомлення цього не розв’язує всіх проблем і не позбавляє невпевненості. Але воно має силу глибинно перемінити наше життя. Невідомість, яка чекає на нас завтра, – це не темна загроза, яку треба подолати, а сприятливий час, даний нам, аби жити унікальністю особистого покликання, ділячись ним із нашими братами й сестрами в Церкві й у світі.
4. Сміливість сьогодні
З упевненістю, що Божа благодать із нами, приходить сила бути відважними сьогодні: мужність виконати те, про що Бог просить нас тут і зараз, у кожній сфері життя; мужність приймати покликання, яке Бог відкриває нам; мужність жити вірою без приховування чи применшення її.
Так, коли ми відкриваємося до Божої благодаті, неможливе стає реальністю. «Коли Бог за нас, хто проти нас?» (Рим 8, 31). Божа благодать торкає «сьогодні» вашого життя, приймає вас такими, які ви є, з усіма вашими страхами й обмеженнями – і розкриває Його чудові плани! Ви, молоді люди, маєте знати, що хтось справді покладається на вас: будь ласка, знайте, що Папа вірить у вас, що Церква довіряє вам! Зі свого боку, довіряйте Церкві!
Молодій Марії було доручене важливе завдання саме тому, що вона була молодою. Ви, молоді, маєте силу, бо переживаєте пору, коли енергії не бракує. Використовуйте цю силу й енергію для покращення світу, починаючи з найближчих до вас реалій. Я хочу, щоб у Церкві вам ввіряли важливі обов’язки, щоб не бракувало відваги залишати вам належний простір і щоб ви були готові брати на себе цю відповідальність.
Іще раз закликаю замислитися про любов Марії: дбайливу, динамічну й конкретну любов. Любов, повну сміливості й цілковито зосереджену на самопожертві. Церква, пронизана цими Маріїними рисами, завжди буде Церквою, яка виходить назовні, яка долає свої межі й кордони, щоб розлити світом отриману ласку. Якщо ми дозволимо прикладові Марії по-справжньому нас зворушити, то вповні житимемо тією любов’ю, яка спонукає любити Бога понад усе, любити себе та людей, з якими розділяємо повсякдення. І ми також любитимемо тих, хто може здаватися малопривабливим. Любов – це служіння й відданість, перш за все найслабшим і найбіднішим; любов, яка перетворює наші обличчя й наповнює нас радістю.
Я хочу завершити чудовими словами святого Бернарда зі знаменитої проповіді про таємницю Благовіщення – словами, які виражають очікування всього людства на відповідь Марії: «Ти чула, Богородице, що зачнеш і породиш Сина; Ти чула, що не буде Він від людини, а від Святого Духа. Ангел чекає відповіді… Ми також, Богородице, чекаємо Твого слова співчуття… У Твоїй короткій відповіді ми перемінимося, щоб бути покликаними до життя… Ось чого чекає вся земля, опустившись до Твоїх ніг… Відповідай швидко, Діво».
Дорога молоде, Господь, Церква, світ чекають вашої відповіді на унікальний заклик, який кожен отримує в цьому житті! Надходить Світовий день молоді в Панамі, тож я запрошую всіх, хто бажає взяти участь у такій чудовій пригоді, підготуватися до нашого зібрання з радістю й ентузіазмом. СДМ – для сміливих! Не для молодих людей, які шукають тільки комфорту й відступають, коли виникають труднощі. Ви приймаєте виклик?
Франциск, Папа
Ватикан, 11 лютого 2018
