Вчора на фоні приїзду в Київ Макрона французька компанія Thales – один з найбільших в оборонних концернів світу, нарешті публічно заявила, що йде з росії
Пишаюся тим, що мабуть трохи доклав до цього руку і дуже хочу, щоб наш досвід і успішний кейс застосовувався для подальшої боротьби, яка тільки починається – про це повідомив Паша К. Кашчук (головний редактор у InfoCar.ua)
Про те що компанія Thales, співвласником якої між іншим є французький уряд, давно ігнорує і всіляко обходить європейські санкції постачаючи країні-агресору найсучасніше військове обладнання (від тепловізорів до авіаційних систем), було давно відомо.
Оформлення додатків до старих договорів, постачання через посередників, відкриття “ліцензійних” виробництв в РФ – була б політична воля, а шляхи обходу завжди знайдуться.
“І ніяк Ви на це не вплините! Юридично там все бездоганно! Де ви, а де Талес?” – приблизно так реагували на наше бажання щось змінити дотичні до цієї сфери експерти. В якості аргументів наводилось чимало розслідувань європейських журналістів, а також сухі “відписки” на них представників виробника – “Всьо неправда і всьо в рамках закону”. Та й ніякого суспільного резонансу ці матеріали не викликали навіть зі сторінок топових видань – продовжує Паша.
Але ми вирішили піти іншим шляхом – предметно і яскраво показати європейцям, як їх техніка в руках варварів вбиває цивільних людей, домогтися не юридичної відповідальності чи фінансових збитків, а сорому і небажання бачити свій логотип, чи чути свою назву біля чогось російського.
Нажаль чи нащастя, прикладів навколо чимало, але один з них був особливо жахливим. Я про ту саму захоплену біля Бучі російську БМД-4 з тепловізійним прицілом Catherine FC та влучно розстріляний цивільний автомобіль з тілом жінки всередині :
Перекладений на англійську і французьку той ролик вийшов досить емоційним, дуже швидко розійшовся світом (особливо піля репосту Подоляка) і став першим пілотним випуском цілої серії статей, досліджень і інтерв’ю у західних медіа та блогах з мілйонними охопленнями.
Препаруючі трофейну техніку і знаходячи там імпортні компоненти, ми не робили акцент на звинуваченнях і не ставили ніяких вимог. Ми лише вказували на результати співпраці західних компаній з агрессором. Ці акценти охоче підтримали європейські медіа. І схоже, що саме такий підхід зміг пробити цю стіну байдужості – і серед простих громадян і врешті решт – серед компаній-виробників.
Не знаю, чи стало їм дійсно соромно, чи просто іміджеві втрати стали перевішувати фінансовий інтерес, але принаймні та сама компанія Thales від юридичних “відписок” перейшла до перших політичних рішень, про що на днях написали журналісти leParisien. Виявилось, що серед іншого Талес постачало росіянам навіть програмне забезпечення для банківської сфери. І наразі йдеться про продаж дочірньої компанії і закриття офісу в Москві.
Для початку вже непогано, правда? Так от про що я?
Цей кейс вчергове підтверджує, що для досягнення нашої мети нам треба в першу чергу звертатись, не до європейських політиків чи фахових спеціалістів оперуючи сухими фактами, цифрами і доказами, які вони і без нас прекрасно розуміють, а до західного суспільства роблячи акцент на прості і зрозумілі речі. Бо лише його (суспільства) думка хвилює політиків.
По-друге, зараз нам як ніколи важливо відчути свою впливовість і повірити в свої сили, в здатність багато на що впливати – не тільки в Україні, але й у світі. І ми не маємо права ані втрачати, ані ігнорувати цю нашу зброю.
