У час Страстей Ісуса зрадили двоє апостолів, Його учнів – Юда і Петро. І лише перед іменем одного з них нині є титул «святий». Чому Юда зрадив Христа? Це не був спонтанний вибір, він мав глибші передумови. Юда обманював бідних, висміював подаровану Марією запашну олію; він звертався до єврейської влади, намагаючись набити ціну своїй зраді. І тільки після цього так сталося, що «ввійшов до нього сатана» (Йн 13, 27).
Усе це відбулося за ініціативою Юди, так він закладав основи для зради – задовго до неї. Коли Христос указав на цю зраду через кусень хліба, Юда спитав: «Напевно, це не я?» – й отримав відповідь: «Ти сказав». Юда сам зробив цей вибір; він довго працював над цим вибором. Так сказав Юда, а не Ісус.
А як щодо іншої зради, як щодо Петра? Він згрішив, тричі виявивши слабкість і боязливість. Його благі наміри, висловлені на Тайній Вечері, нівелювало потрійне зречення. Як і Юда, він став зрадником. Але, на відміну від Юди, Петро не закладав підвалин для невірності; це був лише первородний гріх і людська слабкість. Петро згрішив за власною ініціативою, але ця дія була спонтанна й незапланована.
Схоже, зрада Христа – це не поодинокий випадок: «Всі бо згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим 3,23). Але деякі люди каються й повертаються до духовного життя, а інші залишаються в темряві смерті. Відмінність між Петром та Юдою – це різниця в їхніх серцях, схильних робити добро чи зло; цю схильність апостоли довго плекали своїми вчинками.
Коли ми грішимо, то який наш фундамент – гріх чи покаяння? Сьогодні, у Велику Середу, розпочинається те, що завершиться стражданнями Великої П’ятниці й величчю Великодня. Ми знаємо, що будуть героїзм і трагедія, страх і покута, що десь там, у найпотаємніших куточках людської душі, закладатимуться фундаменти майбутнього життя. Це драма, в якій ми не глядачі, а учасники. Ось тепер і запитай себе: ти наслідуєш Юду чи Петра? Який фундамент ти закладеш у своєму серці?
Бр. Гіацинт Грубб ОР, «Dominicana»
