В Україні вже другий рік триває Акція «Папа для України». Зібрані католиками Європи кошти йдуть на допомогу людям, постраждалим від війни на Донбасі.
Це ліки, харчі, паливні котли та брикети, допомога на ремонтні роботи у будинках, що постраждали від обстрілів, та багато іншого. Завдяки титанічній праці й неймовірній посвяті Технічного секретаріату акції вдалося реалізувати багато проектів, які не лише допомогли людям вижити, але також повернули їм гідність і відчуття потрібності.
Про успіхи Акції, про труднощі, які довелося здолати, а також про сенс та необхідність таких заходів CREDO розповідає голова Технічного секретаріату Акції «Папа для України», єпископ-помічник Львівської архидієцезії Едварда Кава.
— Офіційно Технічний секретаріат акції «Папа для України» розпочав свою діяльність першого вересня 2017 року…
— Ми отримали номінацію від першого вересня, але почали працювати лише у жовтні. Це було пов’язане переважно з моєю відсутністю, адже я перебував у Римі на курсах для новопризначених єпископів. Там у мене була нагода зустрітися з кардиналом Тарксоном, який відповідає за гуманітарні акції та організації, які виконують такі справи. Я також мав зустрічі у Державному секретаріаті Ватикану та з кардиналом Ґаллахером. А на завершення мав коротку зустріч із Папою Франциском, і це мені допомогло краще зрозуміти, чого саме очікує Папа і як саме він бачить розподіл допомоги.
Отже, ми почали працювати у жовтні, попередньо повністю змінивши тактику. У вересні команда мала час ознайомитися з матеріалами, які нам переказав Технічний комітет, і на підставі зібраної інформації ми вибрали тих, хто працював найкраще, і дивилися, в якій галузі вони себе найбільше проявили. З тими організаціями ми і налагоджували співпрацю з підготовки проектів, які почали реалізовувати від першого грудня.
— Наскільки важко було приймати рішення: кому допомагати, кому відмовляти, кого обрати – організацію чи конкретних людей?
— Це завжди складно: допомоги потребують багато людей, але ми неспроможні допомогти всім. Тому ми зосередилися на співпраці з організаціями, які мали безпосередній контакт із постраждалими внаслідок війни, які вже мають навички роботи у цьому середовищі й не використовують соціальні служби як посередників, а діють напряму. Це був пріоритет при виборі організацій.
Від січня ми почали також реалізовувати допомогу за індивідуальними проектами. Це невеликі суми і одноразова допомога, але дуже конкретна. Я особисто знаю тих людей, яким ми допомагаємо, я сам до них телефоную, спілкуюся, цікавлюся ситуацією — і тоді ми вже радимося, в якій формі надаватиметься допомога, фінансово на купівлю ліків чи життєво необхідних речей, а люди відзвітують чеками, чи вже безпосередньо ліками чи речами. Це все оперативна допомога, яка розглядається максимально швидко і надається вірогідним особам, чия ситуація нам добре відома.
— Які потреби пріоритетні у такій дрібній допомозі: ліки та лікування, їжа чи ще щось?
— Тут пріоритетом виступає ситуація людей: ті, хто звертаються по допомогу, насправді постраждали і потребують буквально елементарних речей — і це не завжди ліки, їжа чи одяг. Буває, що вони не мають на чому зварити їжу. Наприклад, звернулася до мене родина переселенців із Луганська, яку знаю особисто і давно їм допомагаю, ще з часів служіння у Борисполі. Я попросив вказати їхні найбільші потреби та суму, яка б допомогла їх розв’язати, щоб вони могли в міру гідно жити. Вони написали — і отримали допомогу на купівлю холодильника та плитки. Не йшлося про щось надзвичайне, але просте та функціональне.
— Чий голос вирішальний у затвердженні проекту?
— Це ціла система. Секретаріат розглядає проект: дивиться, який це тип допомоги, яка кількість людей зможе скористатися з цієї допомоги. Максимально знижуємо витрати, а отже, вибираємо ті організації, які не треба додатково фінансувати – зарплати працівникам, автомобілі чи оренду приміщення або закупівлю оргтехніки. Якщо ми бачимо, що враховано всі наші пріоритети, то єпископ Кен Новаківський, мій радник, також переглядає проект. Далі я представляю його в Апостольській Нунціатурі, яка своєю чергою буде його перевіряти перед остаточним затвердженням. Аби проект добре представити — мені потрібно його добре знати, бути обізнаним з усіма деталями і впевненим у його вірогідності. І тоді проект іде до Рима. А там протягом 5-7 днів його розглядають і затверджують.
— Яку суму ви отримали до розподілу і скільки вдалося реалізувати на сьогодні?
— Загалом Акція «Папа для України» отримала 16 млн. євро. З цієї суми 6 млн. 700 тис. опрацював Комітет у Запоріжжі. Технічний секретаріат отримав до розподілу понад 9 млн. євро. До Нового року нам вдалося реалізувати у проектах 5 млн. євро. А вже за січень на користь потребуючих запрацювали ще 3 млн. євро. Це говорить про те, що ми вже навчилися працювати, а крім того, нашим пріоритетом було допомогти людям саме у найважчий час – у період холодів. Людям потрібне тепло, ліки та їжа, адже із цим найбільші проблеми. Від лютого запрацював проект на 1 млн. 933 тис. євро, який стосується допомоги на підконтрольних Україні територіях та переселенцям, які зараз у Києві. А 1 млн. євро буде наданий як допомога на окуповані території. Ми декілька місяців шукали способів увійти на ці території, шукали міжнародні організації, які мали б там відповідну акредитацію, тому що не можемо самі цього робити і не можемо зробити цього через Карітас, бо він там не зареєстрований. Не хочемо також, щоб ця допомога перетворилася на клопіт і проблеми для людей, які будуть її роздавати, як і для тих, що будуть її отримувати, адже там війна і це треба брати до уваги. Крім того, це допомога Апостольської Столиці, і треба дотримуватися міжнародного законодавства, робити все в рамках міжнародних норм.
Такою організацією став Червоний Хрест. Він погодився реалізувати на цю суму закупівлю ліків та харчів. Ми зробили наголос на Луганську область, бо там з одного боку — Росія з високими цінами на ліки та продукти, а з іншого — піші пункти пропуску в Україну. А людина, особливо похилого віку, не може пішки принести багато продуктів. Отож там усе значно гірше, ніж у Донецькій області.
— Ви готові до закидів та звинувачень у тому, що допомагаєте «сепаратистам»? Бо такі голоси будуть.
— Ми постійно готові. Нам цілий час щось закидають. Постійно хтось чимось незадоволений. Організація, яка претендувала на реалізацію проекту, але його не отримала, бо ми знайшли когось більш вартого довіри, нас звинувачує і навіть погрожує. Саме тому ми так довго шукали способів правильно вирішити цю проблему.
Ми не допомагаємо військовим: наша допомога скерована до цивільного населення, до людини у потребі, й тільки людина має значення. Папа Франциск наголосив, що ця допомога повинна не ділити, а повертати почуття гідності. У неї буквально цілющий ефект, адже людина, навіть із протилежними поглядами щодо наших, отримавши допомогу, почне міняти своє ставлення: хтось допоміг йому просто так, потурбувався про нього і дав йому те, чого він потребує, аби вижити, не замерзнути, не голодувати. Ми намагалися допомагати нашим парафіянам через священиків – римо- та греко-католицьких, але їхні можливості, як і громади, дуже малі, а допомоги потребує значно більша кількість людей. Наша допомога призначена не лише для людей віруючих, але для всіх потребуючих. Ми не втручаємося в політику – для нас важливо допомагати людям.
— Ви бували на Сході ще після робочої поїздки у листопаді?
— Особисто я не мав такої змоги – треба було зосередитися на роботі у Києві. Проте виїзди є постійно, регіон моніториться і ми маємо актуальну інформацію і щодо реалізації проектів, і щодо потреб. На два тижні діяльність була припинена через снігопади. У деяких місцевостях не могли проїхати навіть танки, що вже казати про машини наших волонтерів. У лютому готується виїзд працівників Секретаріату, щоб на місці побачити те, над чим працювали. Надходить час звітів, тому потрібно все ще раз перевірити: як реалізовуються проекти, чи допомога надійшла вчасно. Ми вже починаємо закривати усі справи, використано майже всі кошти Акції, а отже, настає час підсумків.
— Я знаю, що Ви і раніше бували на Сході з допомогою і завжди були добре обізнані з ситуацією, але все це було до того, як ви очолили Секретаріат Акції. Чи тепер Ви дивитесь на те, що відбувається, під іншим кутом? Застосовуєте інші критерії?
— Безперечно. Раніше я приїздив на Схід із дуже конкретною допомогою: це була місцевість, де я знав людей, знав їхні потреби і збирав не просто що люди дадуть, а відповідно до списку. Всі речі вже мали своїх власників, і мені залишалося тільки довезти і роздати. Зізнаюся, що я тоді мав більше радості. Я знав тих людей, провідував їх, спілкувався з ними і міг присвятити їм час. Зараз усе це значно масштабніше, зовсім інший вимір і обсяг. Цього так багато, що я не завжди маю можливість зустрітися з людьми особисто, дати їм свій час, увагу.
Але, навіть попри це, я отримую багато світла від цієї роботи. Вона змінила мій спосіб мислення, розширила моє уявлення про Схід. Я отримав багато позитивного досвіду, побачив, як багато людей роблять добро, хоча про це мало говориться. Багато фондів насправді діють, кожний має свою специфіку чи філософію, але вони реально допомагають. Вони не мусять цього робити — але роблять, і це також дає мені інший кут бачення. Я раніше не звертав на це увагу. Буваючи на Сході, ми на блокпостах не раз зустрічалися з представниками того ж Червоного Хреста, віталися — і їхали собі кожний по своїх справах. Мене не цікавило, що вони роблять; я не цікавив їх. А тепер у нас багато спільного, як і з багатьма іншими гуманітарними фондами чи організаціями, що діють на Сході.
— Буває, що Ви не можете заснути, бо треба прийняти складне рішення, а відповідь не приходить?
— Я втратив сон уже давно. Засинаю і прокидаюся багато разів за ніч. Це не пов’язано з якоюсь конкретною справою, це загалом через те, чим я займаюся: постійно думаю, важко відключитися, залишити справи в офісі, усе це постійно ходить за мною і я це переживаю. Це нелегко — багато розмов, дзвінків, зустрічей, які в підсумку мають дати добре опрацьований і перевірений проект. Цілі години дискусій, обговорень, звірок, це важко психологічно, люди не витримують і часом навіть зриваються. Одного разу певна організація подала нам список медичного обладнання, який вони хотіли закупити для лікарні. Я звернувся із цим списком до спеціалістів, які розуміються на медичному обладнанні, й виявилося, що моделі техніки застарілі, а вартість вказана як за нові. Ми відхилили цей проект, і на нас почали скаржитися в усі можливі інстанції;але це також і знак для мене, що з тими людьми таки не варто було мати справи. Словом, все це відбивається на сні, відбирає сили і час, який можна було присвятити на працю з людьми, гідними довіри.
— Як Вам працюється із тими людьми, з яких складається Секретаріат? У них багато обов’язків, високий рівень відповідальності. Ви, як особа, що трудиться на багатьох полях одночасно, можете на них цілковито покладатися?
— Так. Я маю до них велику довіру. Я бачу, що вони вже втомилися, що той ентузіазм, який був на початку вже згасає; але вони все одно працюють не покладаючи рук. Четверо людей роблять важку роботу, найскладніший етап покладено на них. Лише після того, як вони усе відфільтрують, проекти потрапляють до мене, тому я їм дуже вдячний. Єдине, що якби мені довелося ще раз створювати Секретаріат, то я взяв би щонайменше сім осіб, бо для чотирьох це занадто велике навантаження. Але ще трошки — плануємо до Великодня завершити Акцію, і залишиться тільки відзвітувати. Щиро кажучи — не шкодую. Вважаю, що я вибрав відповідних людей, порядних і чесних, і я їм дуже вдячний. На кожному кроці бачу їхню ретельність, чесність і прозорість їхньої роботи. Це надзвичайно важливо.
— Якби Святіший Отець ще раз організував подібну акцію, Ви дали б себе вмовити ще раз очолити команду, яка розподілятиме ці кошти?
— Я не сумніваюся в тому, що Папа Франциск здатний ще раз організувати щось подібне, адже війна ще не закінчилась; але я переконаний, що року такої роботи цілком достатньо. Я готовий допомогти, поділитися досвідом, але ще раз пройти цей шлях було би занадто, особливо з огляду на тих людей, які зараз зі мною працюють. Боюсь, що вони би вже не витримали. Крім того, я переконаний, що людина, яка мала би цим займатися, повинна бути там, на місці. Зараз я вже можу сказати, що найбільш виснажливим з усього для мене були ці подорожі — після двох днів напруженої роботи ще дорога… а в потязі не дуже розслабишся і не відпочинеш, як я то собі спершу уявляв.
— І на завершення: якась оптимістична думка.
— Разом із Христовим Воскресінням будемо переживати завершення Акції. Найбільше мене переповнює духом надії те, що я вже від тої війни втомився. Хоч я не беру активної участі в акціях допомоги, але зустрічаю багатьох людей, які дуже активно задіяні у різні гуманітарні акції, багато помагають, — і вони також втомилися від війни. Люди на Сході також втомилися, а отже, є надія, що вже незабаром усі втомляться і війна нарешті закінчиться. І настане мир! Я бачу, що Бог так діє: коли людина дійде до критичної точки, тоді Господь Бог приходить у своїй силі й показує, хто головний. І нехай так станеться! Амінь.
— Дякую.
Віта Якубовська
