Мистецтво віри й досвіду Бога — це щоразу підводитися.
Господь Ісус простягає нам руку нескінченно багато разів, отже, стільки ж разів ми маємо вхопитися за неї.
Що потрібно пам’ятати, готуючись до сповіді?
Насамперед слід пам’ятати про молитву. Хто молиться погано, той має проблеми з іспитом сумління. Деякі люди, далекі від Церкви, можуть навіть стверджувати, що вони безгрішні. Ось чому саме молитва визначає добру сповідь, добрий іспит совісті.
Що робити, якщо священик не дає жодної поради, тільки покуту?
Помоліться про це. Іноді таке може статися, особливо в сповіді на свята, коли сповідається багато людей. Гірше, якщо не пощастило — сподіваюся, що нікому такого не трапилося: хтось ще не договорив своїх гріхів, а вже отримав покуту. Сутність сповіді не в повчанні, а у визнанні гріхів. Свої гріхи ми визнаємо перед Богом. І якщо Бог не скаже вам занадто багато в конфесіоналі, то розповість більше на особистій молитві. Якщо ви не задоволені повчанням священика, то тим більше краще це промолити, подякувати Богу за Його милосердя і докласти зусиль до виконання покути. Дякуйте Богу за все. Повчання — не найважливіше у сповіді. Найголовніше — це чесність у визнанні гріхів.
Що таке «добра сповідь» — довга, докладна чи часта?
Тип сповіді залежить від нашої особистості, від того, що нам потрібно зараз. Докладність, звісно, важлива; я не уявляю, що щира сповідь може бути недокладною. Але омолена сповідь завжди ґрунтовна, і, як каже Святе Письмо, Святий Дух підказує нам, що сказати. Довга сповідь? Не обов’язково — балакучість небажана, хоча ми знаємо, що існують різні темпераменти. Якнайчастіше? Напевно, така часта, щоби бути в стані освячувальної благодаті, не перебувати в гріху, не звикати до нього. Однак не перебільшуймо з прискіпливістю.
Який сенс у тому, щоби приходити до конфесіоналу з одними й тими ж гріхами — сильна постанова виправитися є, але виходить, як виходить. Де межа цієї повторюваності?
Межа там, де людина піддається. Наше життя — це постійна боротьба, ми — тільки люди, а люди падають. Момент, коли людина опускає руки, каже, що це понад її сили і що всі так роблять, — це межа. Поки ми боремося — ми боремося. Якщо вже припускаємо, що впадемо, то тоді щось не так. Кожна сповідь чинить нас заново народженими. Неважливо, скільки разів ти впав. Мистецтво віри і досвіду Бога — це вставати кожного разу. Ісус простягає нам руку нескінченно багато разів, отже, стільки ж разів маємо хапатися за неї.
Переклад CREDO за матеріалами: Якуб Бартчак, Stacja7
