2 лютого 1933 Генріх Ягода, керівник органів безпеки СРСР пише доповідну записку Йосипу Сталіну і В’ячеславу Молотову: “Для припинення масового виїзду голодуючих з України та Північного Кавказу транспортними органами ОГПУ організовані на дорогах заслони і оперативно розшукові групи”.
Мільйони громадян УРСР і Кавказу пухли з голоду. Карателі Кремля диявольським способом, штучно утримували людей в зоні страшного лиха. Негідники !
Олександр Солженіцин, пізніше, в Архіпелагу ГУЛАГ записав: “Люди тікали з України, приїжджали в Медвежегірськ в центр Біломорсько-Балтійського табору, і намагалися працювати біля концтабору і так врятуватися від голоду. Полонені із зони виносили їм поїсти”.
Ситуація трагічно-анекдотична. Люди багатющої республіки, маючи під ногами 20% світового запасу чорнозему, близько 60 тисяч річок і вихід до двох морів, з власної волі їдуть до концтабору, щоб поїсти.
І ще, за більш ніж тисячолітню історію України (європейської житниці), голод, який забрав мільйони життів, траплявся тут три рази. Увага: 1921. 1932-33 роки. 1946-47 рр. До радянської влади, до Кремля, тут НІКОЛИ не було голоду.
З 1960-го року сільськогосподарське населення України, вперше за тисячу років стали масово тікати з села, кидаючи землю, ріллю через свавілля червоної Москви.
P.S. Чому в 1960-х, а не раніше? Тому що в СРСР до 1964 року селяни не мали паспортів. Це останні раби людської історії. Повна паспортизація в СРСР була завершена лише до 1981 року. Тобто через 64 роки після приходу до влади більшовиків і за 10 років до того, як радянський режим, на радість усім, впав.
Дописувач:
