Дитинство, яке не хочеться згадувати

Не хочу скаржитися, так як вважаю себе щасливою жінкою, у якої прекрасний чоловік і четверо улюблених мною дітей. Але сокровенним я просто зобов’язана з вами поділитися.

Моя Мама вийшла заміж у 19 років, а в 20 народила мене. Перший годину мати з батьком жили душа в душу, альо з годиною батько запивши і став піднімати руку на маму, а згодом почав змінювати їй. Мама пішла від батька, коли мені було 5 років, і практично відразу вийшла заміж за іншого чоловіка. Я була загнаним ягням на тій момент, і через короткий час назвала його татом! Мій новий тато здавався мені дуже добрим і веселим дядьком. Моєму щастю не було меж, нарешті-то ми заживемо не гірше інших! Але моє щастя тривало зовсім не довго.

Через 2 роки, коли я вступила в перший клас, в моєму житті відбулися бурхливі зміни і для мене почався справжнісіньке пекло. Моє безтурботне дитинство закінчилося з того моменту, як я вступила на посаду служниці і зобов’язана була кожен день мити посуд і раз в тиждень мити підлоги. Звісно, через мого віку, якість моєї роботи залишало бажати кращого, і вітчим намагався змусити мене переробляти всю роботу, а якщо я відмовлялася, він знімав ремінь з своїх штанів, кидав мене на ліжко і, стягнувши з мене колготки, завдавав несамовито звірячі удари по маленькій попі. Звичайно ж, він робив це, коли мами не було, та строго суворо забороняв мені розповідати їй про це, а якщо я розповім, то буде набагато гірше й болючіше.

В один прекрасний день, коли ми сиділи за столом і їли, мама помітила, що щось зі мною не так, дуже підозріло було моє сованню на стільці і сльози в очах, які вісь-вісь готові були ринути з моїх очей. Вона з тривожним видом підійшла до мене і попросила зняти колготки. Ви б бачили її очі, коли вона побачила страшні вм’ятини від ремінь на моїх стегнах і сідницях. Тільки одному Богу відомо, як я хотіла, як я мріяла, щоб мама пішла, нарешті, від чоловіка, який так знущається над її дитиною. Я була впевнена, що цей момент настав, і мама вже напевно не зможе пробачити йому таке, але я на жаль помилялася. Покричавши трохи, і поплакав, мама зайшла в мою кімнату, обняла мене і, попросили вибачення, сказала, що не зможе розлучитися з вітчимом, так як з дитиною, вона нікому не буде потрібна, і без нього ми зовсім пропадемо. Вітчим продовжував бити мене ще довгі роки, я була замкнутою дитиною, ні з ким не спілкувалася, і ненавиділа всіх, не могла бачити їхні щасливі обличчя.

Минуло багато років, зараз я вже сама доросла жінка, і моєї мами вже 2 роки як немає, але гіркій осад в душі залишився його нічим звідти не прибрати! Своїх дітей я намагаюся не карати, занадто гіркій досвід винесла я зі свого дитинства. Бажаю всім вам щасливого життя і нехай ніколи вас і ваших дітей не торкнуться біль, приниження і розчарування!

Автор: Євгенія

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

twelve + 20 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh