Не хочу скаржитися, так як вважаю себе щасливою жінкою, у якої прекрасний чоловік і четверо улюблених мною дітей. Але сокровенним я просто зобов’язана з вами поділитися.
Моя Мама вийшла заміж у 19 років, а в 20 народила мене. Перший годину мати з батьком жили душа в душу, альо з годиною батько запивши і став піднімати руку на маму, а згодом почав змінювати їй. Мама пішла від батька, коли мені було 5 років, і практично відразу вийшла заміж за іншого чоловіка. Я була загнаним ягням на тій момент, і через короткий час назвала його татом! Мій новий тато здавався мені дуже добрим і веселим дядьком. Моєму щастю не було меж, нарешті-то ми заживемо не гірше інших! Але моє щастя тривало зовсім не довго.
Через 2 роки, коли я вступила в перший клас, в моєму житті відбулися бурхливі зміни і для мене почався справжнісіньке пекло. Моє безтурботне дитинство закінчилося з того моменту, як я вступила на посаду служниці і зобов’язана була кожен день мити посуд і раз в тиждень мити підлоги. Звісно, через мого віку, якість моєї роботи залишало бажати кращого, і вітчим намагався змусити мене переробляти всю роботу, а якщо я відмовлялася, він знімав ремінь з своїх штанів, кидав мене на ліжко і, стягнувши з мене колготки, завдавав несамовито звірячі удари по маленькій попі. Звичайно ж, він робив це, коли мами не було, та строго суворо забороняв мені розповідати їй про це, а якщо я розповім, то буде набагато гірше й болючіше.
В один прекрасний день, коли ми сиділи за столом і їли, мама помітила, що щось зі мною не так, дуже підозріло було моє сованню на стільці і сльози в очах, які вісь-вісь готові були ринути з моїх очей. Вона з тривожним видом підійшла до мене і попросила зняти колготки. Ви б бачили її очі, коли вона побачила страшні вм’ятини від ремінь на моїх стегнах і сідницях. Тільки одному Богу відомо, як я хотіла, як я мріяла, щоб мама пішла, нарешті, від чоловіка, який так знущається над її дитиною. Я була впевнена, що цей момент настав, і мама вже напевно не зможе пробачити йому таке, але я на жаль помилялася. Покричавши трохи, і поплакав, мама зайшла в мою кімнату, обняла мене і, попросили вибачення, сказала, що не зможе розлучитися з вітчимом, так як з дитиною, вона нікому не буде потрібна, і без нього ми зовсім пропадемо. Вітчим продовжував бити мене ще довгі роки, я була замкнутою дитиною, ні з ким не спілкувалася, і ненавиділа всіх, не могла бачити їхні щасливі обличчя.
Минуло багато років, зараз я вже сама доросла жінка, і моєї мами вже 2 роки як немає, але гіркій осад в душі залишився його нічим звідти не прибрати! Своїх дітей я намагаюся не карати, занадто гіркій досвід винесла я зі свого дитинства. Бажаю всім вам щасливого життя і нехай ніколи вас і ваших дітей не торкнуться біль, приниження і розчарування!
Автор: Євгенія
