Ця новина не стала для нас сенсацією, Зеленський не записав відосик, в уряді ніхто навіть не звернув на це увагу, а громадські активісти навіть не написали якихось постів про глобальне викривлення свідомості 12-13 мільйонів українців. Але насправді, це соціологічне дослідження показує не лише глобальну гуманітарну катастрофу в суспільстві. Це дослідження говорить всім нам: ми семимильними кроками котимося в примітивізм печерного мислення. І, що найважливіше, вся модель промивання мізків українців сприяє появі гуманітарної катастрофи, яка називається: «тотальне отупіння нації».
Про це повідомив Vadym Denysenko
Я не хочу зараз говорити банальні речі про освіту і про рівень читання. Я б хотів звернути увагу на кілька думок, сказаних Пітером Померанцевим в його книзі «Це не пропаганда». Справа в тому, що ми всі взагалі і наші ЗМІ зокрема втратили будь-яку повагу до фактів. Ми на 100% зайшли на територію емоції. А при відсутності серйозної державної ідеологічної машини і при розмитості понять «правда та брехня» в сучасному глобальному світі – це стає загрозою для всіх нас.
«Ми виходимо в онлайн , шукаючи емоційного підбадьорювання у лайках і ретвітах. Насправді, не має значення чи правдиві історіі… Ви не прагнете перемогти в суперечці в публічному просторі перед нейтральною аудиторією, ви просто хочете отримати якомога більше уваги від однодумців. Це болісна пастка: соціальні медіа є рушіями поляризованішої поведінки, яка приводить до попиту на сенсаційніший контекст або просто брехню». (стр.170)
«Факти, як на те пішло, не завжди є найприємнішою річчю. Вони нагадують нам про наше місце і про наші обмеження, і, врешті, про те, зо ми смертні. Є якась підліткова втіха в тому, щоби скидати з себе їхню вагу. Гучно послати до дупи неприглядну реальність. кайф Путіна або Трампа – звільнення від обмежень, яке вони пропонують». (стр. 172)
Наші ЗМІ давно перетворилися на пропагандистські машини тих чи інших політсил, а розкручені ведучі щодня посилають до задниці опонентів. Власне прихід Зеленського і був цим самим посиланням. І люди вважали, що саме таким чином вони звільняються від обмежень реальності. Що ми маємо зараз? Реальність, яку ми послали до дупи знову нас наздоганяє, але ЗМІ, які ми дивимося, соцмережі, які ми читаємо продовжують викривляти нашу свідомість і ми, як старі бабки, пережовуємо віртуальний світ в якому взагалі немає фактів. Проблема не в тому, що 30% вважає, що нинішня епідемія вигадана спецслужбами. Проблема в тому, що у нас немає голосу розуму, який би сказав: «Стоп – це маразм». І нинішня гонитва за сенсацією не дає жодного права цьому голосу розуму пробитися до людей.
«20 століття почалося з утопії і закінчилося ностальгією. 21 сторіччю притаманний не пошук новизни, а роширення рностальгій, – писала філологиня Світлана Бойм. Вона поділяє ностальгію на два типи. Перший, здоровий, вона називала «рефлексуючою»: погляд на особисті, часто іронічні історіі з минулого. Інший, токсичний тип, вона називає «реставруючою» ностальгією. Така ностальгія є прагненням відновити втрачену батьківщину з параноїдальною рішучістю та відкидає критичне мислення заради емоційного зв‘язку. Така ностальгія здатна породжувати монстрів. Реставруючи ностальгія опанувала світ від Москви до Будапешта і Вашингтона. Проте, якщо Західній Європі й Америці це виявляється в ексцентричних виборах, наслідки політики безсилих фактів в інших місцях значно трагічніші (стр 175-176)
Найтрагічніше для нас, що повна відсутність правдивих фактів множиться на повну відсутність цієї самої ностальгії (читай ідеології), яка стає домінантою в усіх наших сусідів (навіть Лукашенко будує свій тип ідеології ностальгії).
Хайп, який приніс перемогу Зеленському ще деякий час житиме своїм життям. Але що говорить нам досвід інших країн?
«Доктор Вальтер Кватрокоччі проаналізував 54 млн коментарів у різноманітних фб групах і виявив: що довше триває дискусія тим екстремальнішими стають коментарі» (стр 169). Ми заганяємо суспільство в агресію . І ця жахлива суміш відсутності фактів, відсутності ідеології ностальгії і критична маса озлобленої дискусії породжує ситуацію, коли, як мінімум третина населення стає войовничими (переважно в диванному значенні цього слова) невігласами. І вони готові воювати проти всього. Була б тема, а аргументи з‘являться.
Що потрібно робити? Потрібно запустити кілька глобальних гуманітарних проектів. Яких саме?
1. Україномовна Вікіпедія. Вузи через студентів мають заповнити саме перевіреними статтями всі лакуни.
2. Потрібно почати заново писати історію міст та сіл України, і це мають робити не історики, а перш за все краєзнавці та школи. Історики будуть частково перевіряти якість цієї роботи, але основний масив будуть писати прості люди.
3. Потрібно почати писати історію Другої світової війни. Ми маємо написати нашу канонічну історію.
4. Держава має нарешті запустити нормальний канал «КІЛЬТУРА», відео з якого буде основою нашого культурного перевіреного контенту на you tubе
Таких ідей може бути ще кілька, але ми повинні зрозуміти, що втративши навичку читання, українці поступово втрачають навички думання. І якщо зараз цього не зупинити, ми за 10-15 років перетворимося на націю тупорилих варварів.
