Святий Бернар Клервоський якось сказав: “Якщо є неминучим одне з двох — щоб нарікали на Бога або на мене — я віддам перевагу тому, аби нарікали на мене, а не на Господа. Я вважатиму за щастя, якщо Бог дасть мені ласку зробити з мене щит, аби прикривати Себе. З радістю прийму на себе наклепи, що роздирають язик, і отруйні язви богохульства, лиш би при цьому міг не допустити їх до Всевишнього. Я не боюся бути приниженим, лиш би лишилася недоторканою Його слава“.
Ці слова великого містика, релігійного реформатора й ідеолога Хрестових походів чудово відображають дух феодальної доби. Богобоязність, що концентрується на Божій славі, могла достатньою мірою розвинутися лиш там, де існувала висока лицарська культура. Середньовічний політично-культурний контекст чудово сприяв реалізації закладених у християнство потенцій.
В умовах феодального ладу Бог якнайкраще розкривається людині як Господь, Лорд. Христос в умовах Середньовіччя — це Найвищий Феодал, Абсолютний Сюзерен, що віддав за своїх васалів життя.
Сьогодення пропонує нам образ якогось демократичного Христа — Христа як знаменитості. Він, цей демократичний Христос, є добряком, моральним авторитетом, претендує на роль одного з лідерів громадської думки. За задумом тих, хто пропонує нам віру у такого Христа, він здатен стати гарантом демократичного розвитку людства. Проте популярність ніколи не замінить Авторитету. Демократичний Христос може позмагатися з Мікі Маусом, Брітні Спірс чи якимсь із кандидатів у президенти. Але ми дуже багато чого втрачаємо, коли просто обираємо Христа (так, як обирають товари у супермаркеті або ж голосують під час виборів), а не ставимося до Нього як до Лорда, чия влада є апріорною, вродженою.
Феодальна система — це перенесення у суспільно-політичну і економічну площину правдивого образу людини. Усі ми лиш користуємося бенефіцієм, який отримали від Бога. Однією із найбільш безглуздих фраз, котрі придумало людство, є фраза “Я існую”. Лише Бог може сказати “Я існую”. Ми ж, якщо не хочемо виглядати самовпевненими дурнями, можемо говорити лише “Я певною мірою, у обмежений спосіб існую, бо отримав це умовне існування у дар від Творця”. І за свій бенефіцій ми повинні вірно служити Богові як Найвищому Господеві. У цьому служінні наша честь.
Злобна чернь скинула Христа з престолу, аби встановити на землі своє блюзнірське царство “свободи, ринку і демократії” (комунізму, прав людини, емансипації, толерантності, недискримінації тощо). Але Він залишається нашим законним Королем. Часом вірність Королеві вимагає від нас особливої відваги, часом — хитрості. А передусім — готовності відправитися на гільйотину. За вірність Король обіцяє нагороду вже зараз, на землі: можливість поклонитися промінню Його Маєстату, а не просто проголосувати.
