У 2024 році питання де брати танки для Збройних Сил України стало ще складнішим ніж навіть у 2022 році
Джерело: Defence Express
Після того, як передача західних танків зустрілась із величезними проблемами. По-перше, їх просто мало для потреб ЗСУ. По-друге, технологічні цикли відновлення машин розтягуються на багато місяців, зокрема дев’ять місяців на капітальний ремонт Leopard 2A4 не витримують жодної критики. По-третє, пропускні спроможності самих танкобудівних підприємств у країнах НАТО, які не можуть реалізувати питомий об’єм випуску нових машин.
І в цій ситуації, як і у 2022 році все повертається до теми, де можливо дістати ще радянські танки. І якщо тоді основним джерелом цих машин можливо було вважати європейські країни колишнього Варшавського договору, то тепер географія пошуку розширюється й включає не лише танки радянського виробництва.
Тим більш, що за межі Європи у питанні бронетехніки почали заглядати ще наприкінці 2022 року. Наприклад, запасні частини до Т-72Б для ЗСУ постачались через США із Марокко. А потім домовились про викуп декількох десятків, які були відновлені у Чехії на протяжностях Excalibur Army.
І якщо продовжувати шлях по африканських країнах, які мають адекватну кількість Т-72 то можливо згадати про Алжир, який на озброєнні має 325 танків цього типу та ще понад 600 Т-90СА. Але Алжир дуже сильно залежить у питанні озброєнні від РФ, бо майже все що є у строю – радянського та російського виробництва. При цьому країна продовжує закупівлю російського озброєння та у червні 2023 року показала нові та неанонсовані “Тор-М2К” на білоруському шасі.
Т-90СА ЗС Алжиру
Також у Африці можливо перерахувати цілий ряд інших країн, які є операторами Т-72. Але або їхня кількість не перевалює за півсотні, що означає можливість навіть гіпотетичного постачання лише одиниць, а не десятків, або мова йде про Конго з парком (на папері) у 100 Т-72, з її постійними внутрішніми конфліктами.
Тому можливо одразу почати пошук в інших місцях й одразу поставити за умову нормалізовані відносини із США, які єдині можуть бути гарантом “кругових постачань”. Наприклад, Кувейт на Близькому Сході має парк з 75 югославських копій Т-72 під назвою M-84, й за даними Military Balance аналогічну кількість на зберіганні.
Й у сербських ЗМІ вже з’явилась непідтверджена інформація, що Кувейт розглядає можливість передати одразу 100 танків, які мають пройти капітальний ремонт у Хорватії на потужностях Duro Dakovic й потім посилити ЗСУ.
Водночас сама Хорватія має у строю 74 M-84 і передача частини з них розглядалась ще не початку 2023 року. Але все вперлось у забезпечення “кругового обміну”, бо Загреб хотів би отримати еквівалентну кількість танків Leopard 2.
Ще одним потенційним донором танків, але Т-80У, залишається Кіпр, що також наче було прив’язано до “кругового обміну”, але на цей раз з Ізраїлем. У липні 2023 року багато ЗМІ писали, що він мав передати виведенні з експлуатації Merkava модифікацій Mark II та Mark III. Але атака ХАМАС та кардинальна зміна безпекової ситуації поховали ці плани, бо тепер на цих машинах будуть сформовані нові резервні підрозділи ЦАХАЛ. Тому навіть частка з 82 кіпрських Т-80У навряд знаходиться “на горизонті”.
У порівнянні із загальним ресурсом, який вимірюється у десятках машин, у світі існують ще два потужних оператори танків, які відносять до модернізованих радянські машини із сотнями одиниць.
По-перше, це Пакистан, який володіє парком з понад 2500 машин, з яких абсолютна більшість – китайські машини та 315 – українських Т-80УД. Але можливість їх повернення додому потребує окремого матеріалу. Тим більш розмови про це йшли ще у березні 2023 року й мова йшла про 44 Т-80УД.
Другий власник танкового парку загальним розміром у понад 3,7 тисячі танків – Індія. При цьому основою його є 2,5 тисячі Т-72 та 1,2 тисячі Т-90S й ще 1,3 тисячі Т-90 на зберіганні. Але враховуючи те, що Індія продовжує оборонну співпрацю з РФ, навряд їх взагалі можливо розглядати.
Таким чином, на жаль, прийти до висновку, що у світі десь ще є величезна кількість нікому непотрібних радянських танків неможливо. Більше того, все впирається у те, що будь-яка країна-донор, захоче отримати за них еквівалентну заміну. При цьому часом буде вимагати пропорції один до одного, як це зробила Греція – 40 БМП-1 на 40 німецьких Marder.
