Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши,- В’ячеслав Чорновіл

Завтра виповнюється 20 років, як убили мого батька, В’ячеслава Чорновола. Про це пише Тарас Чорновіл. За політичною колотнечею про Вячеслава Чорновола зараз рідко хто згадує. А жаль, бо на дуже багато нинішніх питань він уже дав відповідь пару десятиліть тому. Уже давно пояснив цей феномен переродження деяких “ура-патрійотів” з опозиціонерів до влади в опозицію до держави. Не вчимося нічого в тих, хто найвищу ціну сплачували за нашу незалежність – то мусимо й далі ходити по колу. Бо вже ж ніби відірвалися від тієї проклятої Богом Московщини, чого так прагнув Чорновіл, ніби вже пішли своїм шляхом… І маєш тобі – насєлєніє хоче все повернути назад. А “велемудрі” політикани може й розуміють, до чого веде їхня діяльність, але ж зупинятися не бажають, бо на ошалілій критиці легше сподобатися посполитим землячкам.

Чорновіл і Порошенко дуже різні й за долею, і за шляхом до української ідеї, і за методами своєї діяльності. Але щось їх таки поєднує. Найперше – це бачення того, якою повинна стати наша країна та готовність за це боротися не жаліючи сил. А друге – це те, як проти одного й другого борються всі брудні сили в країні та з поза її меж. Із Чорноволом уже доборолися. Пригадуєте той маніфест рухівських розкольників, чиїми руками знищували Чорновола вороги незалежності й демократії: “Якщо Рух перечепився через Чорновола, то Рух його переступить”. Саме так з ідіотським смішком вигукував тоді Черняк. За якийсь місяць переступили. Там, на Бориспільській трасі. А ще ж скільки разів переступали, коли він починав чогось добиватися, вигризав у невблаганної історії шанс для України. Було ж це і у втраченому для країни 1991-му й у програшному 1998-му. І сотні разів на кожному хоч трішечки значимому закруті нашої державної долі.

Щось неймовірно схоже відбувається й зараз. Той самий тотальний шквал бруду, брехні й шельмування… І те саме тупе підтакування нашої дорогенької громадськості. Це ж ми всі вміємо лише заднім числом бути мудрими й цінити те, що втратили. Пост-фактум ми й свої тодішні судження та оцінки переписуємо: хтось лише з фейсбука повитирає, а більшість і з пам’яті. Тепер нагадай львів’янам або киянам, як вони до самого дня 25 березня 1999 року обливали брудом Чорновола, то ще й образяться. А тоді ж твердили: диму без вогню не буває, та бігли поширювати чергову липку й брудну побрехеньку. Те саме маємо й сьогодні.

Тоді, Чорновіл сказав ці слова: «Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – МАЮЧИ, щоб не довелося гірко любити її, ВТРАТИВШИ. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі». Що поробиш, можливо доведеться пройти ще одне коло. Наші дрібні розбірки на тлі історії – дрібничка. Вона, закривши нам ще один шанс до волі, як такий, що виявився незатребуваним, з часом відкриє наступний. От тільки чи це буде через десять років, чи за 100, чи знову через 300? В історичній перспективі це дрібничка. А нам, у рамках нашого життя – не надмірна розкіш: розкидатися століттями, аби лиш потішити чиїсь амбіції або задовільнити своє прагнення поочорнювати все довкола себе?

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

1 × four =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh