Тільки згадуючи себе шість років тому, дивуюся цьому контрасту. Я зараз зовсім не та, що у свої 40.
Різниця між 40-ка річною дівчиною і 46-ти річною буває величезною. Як між новонародженим і першокласником. А я раніше й не здогадувалася. Я була впевнена, що є жінки просто віку 40+. І все. Цим усе сказано.
Тільки згадуючи себе шість років тому, дивуюся цьому контрасту. Я зараз зовсім не та, що у свої 40. І справа не в сивині та зморшках.
З усієї мене колишньої одна тільки вага залишилася без зміни. Решта все змінилося. Навіть вії.
А різниця всього 6 років…
У 40 я не носила кросівки під сукні. І просто сукні не носила.
З дому без нафарбованих вій я раніше не виходила. Тепер гігієнічна помада у мене елемент косметики, що найшвидше завершується.
Шість років тому я посміювалася над терміном “криза середнього віку”. До 46-ти я її пережила.
У 40 я дратувалася через не зроблені уроки у дітей. У 46 я їх робила сама. Свої. І не завжди оцінки з предметів у мене були високі.
У 40 я вважала депресію долею слабких. До 46 вона стала частиною моєї історії.
У 40 я не дивилася серіали, а читанню книжок я віддавала перевагу клопотам по господарству. Тепер усе навпаки.
У 40 я контролювала все. До 46-ти я позбулася цієї згубної звички.
У 40 я переживала про те, що про мене скажуть люди. Тепер мені більше подобається про них говорити самій. Частіше – захоплюючись. А про інших я просто не говорю.
У 40 я тривожилася про свій завтрашній день. У 46 я зрозуміла, що важливіше за твоє завтра є тільки твоє сьогодні.
У 40 я намагалася зробити гармонійною обстановку, в якій перебуваю. Тепер мені не потрібно шукати гармонію. Вона завжди поруч завдяки обстановці.
У 40 мені багато чого було недоступно. Головним пріоритетом були мої діти і сім’я. Тепер діти виросли, відкривши переді мною нові можливості.
Багато речей, що здавалися єдино правильними в мої 40, тепер такими не є.
У 40 років у мене були свої чіткі переконання з кожного приводу. У 46 я зрозуміла, що речі та події можуть бути не такими, як нам здаються.
У 40 років я боялася зробити дурість. У 46 мене лякає варіант не зробити, якщо можу. Ні, я не про дурість.
А ще, у свої 40 я не уявляла свій день без келиха хорошого вина на вечерю. Тоді я, якщо не знімала стрес, то обов’язково щось святкувала. Зараз я забула навіть яке воно на смак.
У 40 років я нічого не писала. Тепер без цього заняття не можливий жоден мій день.
І це всього лише 6 років. З іншого боку – ще одне життя. Таке інше. Із втратами і надбаннями. Але таке прекрасне.
Тепер я не дуже вірю, коли мені кажуть: “О, а ти зовсім не змінилася!”. Не правда це. Не правда.
Ірина Гопенко, дописувачка
