«Право на спротив гнобленню» – це право громадян будь- якими засобами захищати належні їм права та свободи. Це право є природним правом і не вимагає жодного підтвердження нормами позитивного права.
У більшості сучасних країн в конституціях проголошується народний суверенітет, який визначає, що єдиним джерелом влади в державі є народ і, отже, саме народ має право на повстання та здійснення спротиву узурпації влади або її зловживанням особою чи групою осіб.
Людська історія знає безліч прикладів, коли дана проблема виникала у всьому її трагічному обсязі. Обґрунтування права на спротив гнобленню бере початок в античному праві як «тираноцид» (вбивство тирана). Визначення: «тиранія» (????????) та «тиран» (????????) вперше зустрічаються в поета Архілоха – де однією з характерних рис тирана вважається його прагнення не до загальної користі, а до своєї особистої вигоди, а також перевищення владних повноважень.
Тиран, на думку античних філософів, не мав права вмерти власною смертю. Здійснити «тираноцид» (тобто ритуальне “вбивство тирана”, який не справляється зі свою місією) – було історичним обов’язком народу.
Це не так вже і абсурдно. Якщо людина є правителем, то вона повинна адекватно виконувати свої функції – реалізовувати історичну волю народу. А якщо правитель ухиляється від виконання своїх функцій, забуває про інтереси народу, то тоді мова вже йде про «тирана» та «узурпатора» (фіктивного правителя). І тоді на нього закономірно насувається тінь тираноцида.
«Кривава мантія, слизький зашморг, отруєний келих, лють повсталої юрби, задушлива подушка придворного – така є доля тирана у всі часи».
Сергій Чаплигін.
