Для розробки свого чергового “аналоговнєта” рашисти використали напрацювання ще 1980-х років, і це варто окремої уваги
Джерело: Defence Express
Після офіційних повідомлень про збиття нашою ППО під час атак рашистів на Київ балістичних та крилатих ракет комплексу “Искандер” вчергове виникло питання про реальні характеристики цього ОТРК. Щоб відповісти на нього максимально зважено, варто порівнювати з його радянським попередником – ОТРК “Ока”, котрий викликає свої фантомні болі в кремлівських пропагандонів. Через ту обставину, що всі наявні в радянської армії пускові установки та ракети до комплексу “Ока” були утилізовані ще в 1987 році в рамках угоди РСМД.
Показово, що у відкритому доступі можемо знайти повідомлення за 2017 та 2022 роки, що Міноборони РФ не планує відновлювати ОТРК “Ока” з логіки, що його функціонал і так взяв на себе “Іскандер”, а технологічні напрацювання по цій системи використовуються для інших зразків озброєнь. Хоча це виглядає якось специфічно, що для свого чергового “аналоговнєта” окупанти використали напрацювання ще 1980-х років.
Серійне виробництво радянського комплексу “Ока” стартувало в 1979 році, і по 1987 рік було виготовлено загалом 208 твердопаливних ракет типу 9М714 різних модифікацій, 106 самохідних пускових установок і 88 ТЗМ ( невелика частина з яких була поставлена до країн “Варшавського договору”). З чого випливає зокрема, що Радянський Союз міг собі дозволити виробництво лише по 20 балістичних ракет до цього комплексу щороку.
Фактична дальність стрільби ОТРК “Ока” залежала від конкретної модифікації ракети 9М714 та її спорядження: версія під ядерну боєголовку 9М714Б мала дальність стрільби до 500 км при масі БЧ в 375 кг, версія під “конвенційну” фугасну боєголовку 9М714Ф мала дальність стрільби до 450 км та масу БЧ близько 450 кг; а версія під касетне спорядження 9М714К мала дальність стрільби лише до 300 км, але натомість маса касетної БЧ складала аж 715 кг.
Цікаво, що ракети сімейства 9М714 мали достатньо високі габарити – довжина корпусу в 7,5 метрів, стартова маса в 4,4-4,6 тон, залежно від модифікації. У той час як балістичні ракети 9М723 до ОТРК виглядають більш “компактними” при довжині корпусу в 7,2 метрів і стартовій масі орієнтовно в 3,8 тонн.
Окремі нарікання в рашистських пропагандонів викликав факт, що той весь функціонал, який був “зашитий” в самохідну пускову установку (СПУ) 9П71 до ОТРК “Ока”, на комплексі “Искандер” розподілений аж на чотири машини – власне СПУ типу 9П78, командно-штабна машина 9С552, машина технічного обслуговування та машина для пункту підготовки інформації (ППІ) типу 9С920 (для прийому даних від розвідувальних літаків чи БПЛА). Але в цьому насправді, на жаль, є своя перевага комплексу “Искандер”, бо така “децентралізація” функцій по різним машинам може сприяти кращій живучості ОТРК у випадку, якщо удар у відповідь виявиться ефективним.
Кремлівські пропагандисти також бідкались про те, що угода РСМД “зарізала” роботи по вдосконаленому ОТРК “Ока-У” та його розвитку “Волга” (з ракетою на дальність до 600 км). Комплекс “Ока-У” мав відрізнятись зокрема наявністю комбінованої системи наведення начебто з використанням радіолокаційної ГСН, та начебто можливістю вести стрільбу за наведенням від літаків радіолокаційного дозору А-50. І схоже, що як мінімум частину з цих напрацювань рашисти й поклали в основу свого ОТРК “Искандер”.
І якщо узагальнити все вищенаписане, то зможемо викласти таку картину – російський “Искандер” виявився нездатним прорвати протиракетну оборону, складених із ЗРК Patriot, але все рівно є суттєво кращим, аніж його радянський попередник “Ока”. І навіть темпи виробництва по 5 ракет до “Іскандерів” на місяць все рівно значно вище, аніж показники радянських часів по комплексу “Ока”.
