Соняшникове лушпиння, яке раніше вважали майже відходами й спалювали на місці, перетворюється на затребуване біопаливо для європейських електростанцій. Європейські енергетичні компанії купують його у великих обсягах, а виробники в Казахстані та Україні отримують від цього мільйонні валютні надходження.
Як із лушпиння роблять паливні гранули
Під час переробки насіння соняшнику на олію утворюється кілька видів продукції. З тонни насіння отримують приблизно 350–480 кілограмів олії, 320–450 кілограмів макухи або шроту для кормів і 140–200 кілограмів лушпиння.
Ця тверда оболонка насіння майже не має кормової цінності. У природному вигляді лушпиння дуже легке й пухке: кубометр важить близько 140 кілограмів. Через це його невигідно перевозити на далекі відстані, а в топках легкі частинки швидко підхоплює повітряний потік.
Щоб зробити транспортування та спалювання ефективними, лушпиння перетворюють на паливні гранули — пелети. Сировину зазвичай не потрібно додатково сушити, оскільки з олійних заводів вона виходить із вологістю не більш як 10–15%. Лушпиння подрібнюють і продавлюють роликами крізь отвори сталевої матриці.
У результаті щільність різко зростає: кубометр гранул важить уже 400–800 кілограмів. Циліндричні пелети займають менше місця, їх зручно зберігати та відправляти залізницею на тисячі кілометрів.
Під час спалювання кілограм соняшникових гранул дає 17,9–19 мегаджоулів тепла, що співставно з якісними деревними пелетами. Водночас є важлива відмінність: у лушпинні значно більше золи — до 3,8% проти приблизно 0,7% у деревних гранул.
Через підвищений вміст калію зола від соняшникових пелет починає розм’якшуватися вже за 700–900 °C, тоді як деревна зберігає форму до 1200 °C. У побутових котлах, розрахованих на деревне паливо, це призводить до швидкого спікання золи в коржі, утворення щільного нальоту на теплообміннику та зниження ККД котла з 83 до 63%.
Тому соняшникові пелети використовують переважно великі котельні та електростанції зі спеціально спроєктованими топками, де можна контролювати процес спалювання та очищення золи.
Чому головним покупцем стала Польща
За оцінками галузевої асоціації, у 2025 році близько 98% експорту гранульованого соняшникового лушпиння з Казахстану припало на Польщу. Тамтешні теплоелектростанції спалюють ці пелети разом із вугіллям і деревною тріскою, виробляючи тепло й електроенергію.
Потреби великих об’єктів значні: одна велика польська електростанція може споживати до 30 тисяч тонн гранул на місяць. Такий попит сформувався завдяки державній політиці у сфері енергетики.
Польща запровадила систему підтримки «зеленої» генерації та встановила вимогу до енергетичних компаній: до деревної біомаси потрібно додавати щонайменше 20% аграрної сировини — соломи, кісточок або соняшникових пелет. За кожну мегават-годину, вироблену з біомаси, електростанції отримували доплати.
Ще до активного виходу Казахстану на цей ринок його освоїла Україна, яка є одним зі світових лідерів із переробки насіння соняшнику. У 2015 році українські підприємства виготовили 724 тисячі тонн пелет із лушпиння — це було понад половина всіх паливних гранул у країні.
У 2012–2015 роках понад 95% українського експорту таких пелет також прямувало до Польщі, здебільшого залізницею. Наскільки збут залежить від регуляторних рішень, показав 2013 рік: коли Польща тимчасово скоротила дотації на альтернативну енергетику, експорт українських пелет із лушпиння зменшився з 900 до 713 тисяч тонн за рік.
У 2018 році Україна експортувала близько 550 тисяч тонн соняшникових гранул, основними напрямками залишалися Польща та Італія.
Експорт Казахстану: обсяги, доходи та перспективи
За даними Національної асоціації переробників олійних культур Казахстану, з січня по вересень 2026 року країна експортувала 63,2 тисячі тонн соняшникових пелет. Це у 3,56 раза більше, ніж за той самий період попереднього року. Для порівняння: за весь 2025 рік було продано 33,4 тисячі тонн.
Експортна виручка за дев’ять місяців 2026 року зросла в 6,15 раза й досягла 3,4 мільйона доларів. Виробництвом займаються до десяти підприємств, які разом випускають близько 10 тисяч тонн гранул щомісяця. Майже весь цей обсяг іде на експорт.
Попри динамічне зростання, за мірками великої енергетики це поки що скромні показники: увесь дев’ятимісячний експорт Казахстану міг би забезпечити роботу однієї великої польської електростанції приблизно на два місяці.
У середньостроковій перспективі казахстанські переробники розраховують збільшити річні постачання до 250 тисяч тонн. Це пов’язують із розширенням посівів соняшнику та нарощуванням потужностей переробних заводів.
Водночас за лушпиння конкурує внутрішній ринок. Олійним підприємствам вигідно залишати частину цієї сировини для власних потреб, щоб зменшувати закупівлі газу та електроенергії в інших постачальників.
В Україні, за оцінками, до половини всього соняшникового лушпиння спалюють безпосередньо на олійних заводах для отримання пари й тепла. На окремих металургійних і вогнетривких комбінатах лушпинням замінювали від 45 до 80% природного газу в промислових печах.
Таким чином, попит Європи на аграрну біомасу, зокрема на пелети з соняшникового лушпиння, формує для виробників додатковий експортний ринок, але водночас змушує балансувати між продажем сировини за кордон і її використанням у власній енергетиці.
