Чому Польща в “шоколаді”, а ми надалі у совку?

Польська історія ХХ століття стала своєрідною вітриною західних цінностей. Країна скинула з себе кістляву лапу СРСР, домоглася перемоги виключно мирними способами.

Про це повідомляє Голос українською з посиланням на Микиту Максимова на порталі Петр І Мазепа. Але боротьба боротьбою, головним залишається подальший результат. Адже потім ця горда, по-хорошому самовпевнена країна не сіла на фінішній позначці, схрестивши руки на пузі, а показала сенс цього прориву – натиснула на педаль газу і рвонула вперед. Нам би повчитися.

Я зараз не буду завалювати статтю обривками з монографій і Вікіпедії. Раз ви це читаєте, інтернет явно провели. А значить, і знайти потрібну інформацію в стані. Так що можу лише порівняти успіхи Польщі з моєї рідної країною. Це боляче, але правильно.

Наші сусіди заздалегідь зрозуміли, що Радянський Союз видихався. А ми ні

Поляки відпустили своє минуле, а в Україні комуністи плодилися, ділилися і заходили в парламент як до себе додому. Варшава бігом встала в бойову стійку, чітко позначивши: совок не пройде. А наші землячки-дурники далі обмазувалися радянськими святами.

Тому Польща зазнала, зміцніла при жорстких реформах і виросла. Чи не екстенсивним шляхом захоплення територій, як це зазвичай робить наш сусід з іншого боку. Ні, наші розумні брати будували державу, працюючи на його інтереси. І тепер воно працює на них.

Адже Україна переживала ту ж бідність, однак розпорядилася ситуацією зовсім інакше.

Згадайте, як наші люди обманювали і себе, і державу, і кого завгодно. Петляли від податків. Кидали провід з кухні на під’їзд

І це не тільки бідняків стосується: скільки управлінців їздили на робочому автомобілі у приватних справах, щоб по-жлобськи відчувати себе розумними? А скільки зараз не оплачує комунальні послуги, перекинувши цей обов’язок на саму державу? Розруха в Україні була запланована з самого початку. Вона в зоні комфорту наших людей.

У природі перемагає найсильніший

Смерть СРСР дала нам ціле гніздо з пташенятами, яких раптом перестали годувати. Польща так-сяк навчилася літати і юркнула на власну фортецю. А українці залишилися з іншими збитими льотчиками, навіть не думаючи про самостійність. Ми нили про погане життя, навіть не думаючи про те, як її зробити краще.”

Поляки знають ціну грошам, поки наші покладаються на Великі Пільги. Поляки побудували армію без війни з Росією, нам же це довелося робити бігом і відразу. Тому в Польщі зараз хороша економіка і справжня демократія: одні ідеологи рубаються з іншими, виборці знають пріоритети своєї партії, скандали якщо з’являються, то пов’язані з темою дискусії.

А у нас Зеленський. А у нас «Слуга народу» і ОПЗЖ. А ще у нас хтось брата вбив, а хтось від когось вагітний ходить. Ідеологія? Хочеш ти того чи ні, але в Україні доведеться топити за лівизну хоч в чомусь, інакше люди не зрозуміють.

Роки пройшли, і тепер думають українці мріють про НАТО і Євросоюзі – тих організаціях, куди Польща потрапила давним-давно. Думаючих мало, але хоч так. Це єдиний результат. Шкода, що думаючі ще нескоро зможуть отримати хоч кілька місць в парламенті, борючись своїми силами. Загалом, з пустого в порожнє, у нас немає навіть демократії.

І на тлі успіхів Польщі з’являється питання: що ж ми творили зі своєю незалежністю, раз на тридцятих сторінках літопису опинилися в такій непрохідною дупі? Всі діти зібрали конструктор, а у нас вийшов страпон.

Але я бачу шлях, по якому може йти Україна. Вже писав для «Петра і Мазепи» про Бальцерович, і ще не раз повторю. Ми не вирішимо проблему, просто взявши і перемігши совок на виборах. Його треба викорінювати не тільки на рівні стрічок і значків з назвами вулиць. А найкраще працюють гроші. Чи не гратися з дурників підвищенням мінімалки (на ділі вибиваючи з бізнесу ще більше грошей), а працювати раціонально. Кращого методу ще ніхто не придумав.

Польща, щиро вітаю тебе зі святом. Прости, що російською – знаю, ця мова тобі не до душі. Але я ж щиро. Адже маленький українець може зберігати повагу до рідних країв, але зобов’язаний орієнтуватися лише на кращих. І крутіше Варшави мені поки що вектор не згадувати.

Сподіваюся, колись ми зуміємо зробити так само. Хочу дожити до цього моменту.

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

9 + seven =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh