— Люда, я так втомилася, я хочу додому, це жах. Він, звичайно, хороший зять і заробляє начебто непогано, але я так втомилася — все не по-людськи, Люда, все не по-людськи.
Все автоматизовано, Люда, скрізь підсвічування, я тарілки помила — скандал: мамо, навіщо ви витрачаєте гарячу воду, у нас лічильник, є посудомийка, нічого не чіпайте. Я пішла, купила відмінне миючий, називається «Економ» — запакували мені назад везти додому: ми таким не користуємося. Люда, це ж жах.
І головне, вона йому подгавкивает, в рот йому заглядає, Борєнька ті, Борєнька се, мені й слова не можна йому поперек сказати. Хотіла дитину на Різдво відвести в церкву на службу — хоч трохи постояти, їй же цікаво — не пустили. Сказали, церква московська. Та яка різниця, хто там дивуватися, яка вона, на ній написано, що вона є московська? Церква і церква.
І головне, мала вже сто якихось колядок вивчила, співає мені «Пане господарю», ще щось, я не є ятала, а нормальної пісні ні одного не знає. Я її давати вчити «Маленькій ялинці холодно взимку» — знову скандал: пісня не та. Я кажу — це гарна пісня, ласкава, я її в дитинстві сама співала — не можна. Я ходжу, співаю «Весело, весело зустрінемо Новий рік», а зять переспівує: «Весело, весело зустрінемо майонез». Майонез, Люда! І вона йому у всьому потурає, ще й сміється. І мала тепер теж ходити і співає: «Весело, весело зустрінемо майонез». І сміється. Уявляєш?
Майонез купила — не доторкнулися. Їдять таке сказати соромно. Замість хліба — папір туалетний пресована. Називається «Хлібці». Хлібці, Люда! Люда, вони їдять хлібці і запивають їх водою без газу. Я так хочу додому, Люда! Я так хочу додому, я так втомилася!
Квиток на поїзд зять сам купивши, через інтернет, розрахувався карткою, я кажу — треба роздрукувати або сходити викупити, каже — не треба, я вам, мамо, картинку в телефон завантажу, ві провіднику покажете. Ти уявляєш? Провідник прийде перевіряти квітки, а я йому буду коказувати картинки, Люда!
Так і не давши роздрукувати. І вона, головне, сміється, мовляв, все нормально, мама. Так в поїзд і посадили. Я кажу, а якщо картинка не відкриється? А якщо телефон сяде? А якщо провіднику потрібні роздруковані квітки? Я так тряслася, Люда! Провідник зайшов квітки перевіряти — я думала, у мене серце вискочить. Як ніби в дитинстві зайцем їду в трамваї, а на лінії контроль. Вся спітніла.
Я цю картинку від самого Києва майже не закривала в телефоні, щоб не втратити. Провідникові показую, він там якимось лазером клацає по ній і каже — Жінка, вам погано?
Я кажу — мені добре, кажу, тільки води хочеться випити. А він каже — вода за мною їде на робочий, купуйте. Люда, ти знаєш, скільки у них вода? Люда! Алло! Алло, Люду!.. Напевно, заїхали, де немає зв’язку… Люда!
