Не виключено, що слідом за Рогозиним, чергова “геніальна” ідея примотати умовну ФАБ-9000 до міжконтинентальної балістичної ракети прийде в голову й Шойгу
Джерело: Defence Express
Після того, як у РФ з’явилась ідея запустити космічний ракетоносій “Союз” з ФАБ-9000″ для удару по великому українському місту, доволі логічним питанням залишилось, а чи може Кремль запустити вже спеціалізовану міжконтинентальну балістичну ракету, але не з ядерним, а звичайним зарядом.
Враховуючи те, що Путіну нібито сподобалась ідея з “Союзом”, цілком можливо, що й так званий міністр оборони РФ Шойгу також вирішить “блиснути інтелектом” та запропонує для цього ракету з арсеналу ракетних військ стратегічного призначення та підводного флоту, яку мають обладнати фугасною бойовою частиною.
І одразу питання – а навіщо взагалі РФ, яка має оперативні тактичні ракетні комплекси “Искандер-М”, щось вигадувати, тим паче з “Союзом”. Бо, як декларується, балістична ракета 9М723 нібито має дальність у 500 км, чого достатньо для обстрілу більшої частини (окрім західних областей) України, а у випадку пуску з території Білорусі – то всієї України.
Але, по-перше, дальність балістичної ракети ОТРК “Искандер-М” з осколково-фугасною бойовою частиною з огляду на все менша. По-друге – питання достатності ваги бойової частини у 480 кг для мети удару у поєднанні із точністю, яка ця ракета демонструє.
Враховуючи те, що у Москві хочуть вдарити по одному з “найбільших міст України” – мета більш ніж зрозуміла – вбити максимальну кількість цивільного населення. Й тому у своїй людожерській системі координат ворог бажає збільшити розмір бойової частини.
Якщо брати арсенал ракетних військ стратегічного призначення РФ, то виходячи з цієї концепції навряд у Москві зосередяться на комплексах “Тополь” та “Ярс” через можливість закинути лише близько 1,2 тонни корисного навантаження.
Якщо розглядати варіанти з міжконтинентальними ракетами для підводних човнів, то Р-29РМУ2 “Синева” – 2 тонни, Р-30 “Булава” – 1,1 тонни. Тобто їх параметри не дозволять закинути дійсно потужний боєприпас.
Тому у Москві цілком можуть зупинитися на дослідженні ідеї з ракетами шахтного базування: тобто на залишках радянських УР-100Н УТТХ з 4,3 тонни, а також Р-36М2 “Воевода” – 8,8 тонни. Водночас залишки цих ракет у РФ доволі малі, за оцінками: 26 ракет УР-100Н УТТХ (з них 6 під блок “Авангард”) та 46 ракет Р-36М2. І вже це може стати для Кремля головним стримуючим фактором.
Р-36М2 “Воевода”
Вже далі можливо навести технічні причини, які заважають “легко” встановити нову фугасну бойову частину. Наприклад, у США у 2006 році Пентагон запропонував переробити ракети Trident II для підводних човнів під носії конвенційних боєприпасів високої точності за програмою Conventional Trident Modification. На це планувалось витратити тодішніх пів мільярда доларів, через що програма була зачинена вже через рік.
Причини таких значних витрат у тому, що для малорозмірного бойового блоку з ядерним зарядом (вага американського W88 – 360 кг, W76 – 164 кг) точність становить близько +/- 120-150 метрів. Для конвенційної бойової частини навіть з бойовою частиною 500 кг необхідно точність на рівні до 10 метрів, що вимагає створення абсолютно нових за конструкцією видів високоточних боєприпасів, які мають витримати входження в атмосферу після суборбітального польоту. Саме тому ідею “зарубили” доволі швидко.
Trident II
Ще більш стримуючим фактором для Кремля може стати те, що про пуски будь-якої міжконтинентальної ракети вони мають попереджувати заздалегідь, зазначаючи точний час, маршрут та район падіння бойових блоків. Справа в тому, що за одним з сценаріїв початку ядерного нападу здійснюється якраз одиничний пуск з підривом у верхніх шарах атмосфери, що створить завади для загоризонтних РЛС та дозволить замаскувати загальний залп. Тобто є тригером початку зустрічного удару.
А у випадку РФ одиночний запуск міжконтинентальної балістичної ракети є можливою ознакою початку роботи системи “Периметр” (вона ж – “Мертва рука”), яка передбачає пуск командних ракет, які транслюють сигнал запуску на всі інші пускові.
Тобто на шляху використання міжконтинентальних балістичних ракет у РФ у конвенційному виконанні виникає питання малої кількості самих ракет, які можуть виконати цю задачу, загроза початку ядерної війни та технічні складності у виготовленні самих бойових частин.
