В публічному просторі тема передачі закуплених Туреччиною в росії систем ППО з’являлась ще в 2023 році, коли Анкара офіційно відмовила Пентагону у передачі систем Україні
Джерело: Defence Express
Новий поштовх до обговорення цієї теми надала Вікторія Нуланд наприкінці січня. Заступниця держсекретаря США зазначила, що Штати погодяться на повернення Туреччини до програми винищувача F-35 (4 з яких для Туреччини вже були побудовані напередодні виключення країни з програми) за умови відмови від С-400. Ймовірно, що відмова означатиме передачу їх Україні, як це пропонували американці ще в 2023 році.
Проте, проблематика передачі Україні турецьких С-400 знаходиться не стільки у площині турецько-американських відносин, скільки у турецько-російських. Відмова від закупленої у РФ зброї стане суттєвим ударом по російсько-турецьким відносинам та підірве імідж Туреччини, як договороспроможного і надійного партнера.
Здатність домовлятися із Сходом та Заходом та готовність до цього – візитівка зовнішньої політики Ердогана. Взаємодія Туреччини і росії охоплює широке коло питань в різних сферах діяльності (експорт зерна та енергоресурсів, атомна енергетика, туризм, обхід санкцій) та різних геополітичних точок конфронтації (Україна, Сирія, Лівія, Кавказ, Середня Азія, Сахель). Теоретично, Ердоган міг би обговорити з росіянами це питання в такому ключі і з такими пропозиціями, які могли б зацікавити росіян.
Однак, важко уявити умови, за яких би Путін погодився добровільно на черговий ятаган у спину від Ердогана, особливо перед виборами. Двостороння взаємодія Ердогана і Путіна – це завжди про обговорення складних питань та багатогодинні зустрічі, які, часто, на імідж та позиціювання Путіна впливають негативно.
Одразу в цьому контексті пригадується збиття російського Су-24, вбивство російського посла в Анкарі або постійні очікування Путіним на Ердогана перед спільними фото. Передача російської зброї Україні турецьким лідером стала б неймовірним ударом по міжнародному і внутрішньому іміджу влади в Кремлі та особисто Путіна. Але дискусії щодо передачі С-400 і пропозиція американців є цікавим козирем для гри турків із росіянами, який влучно підкинула Нуланд напередодні візиту Путіна в Туреччину, що відбудеться, ймовірно, 12 лютого (дата не остаточна).
Передача Україні С-400 замість замовлених раніше F-35, якщо дивитись з точки зору росіян, не є нереалістичним сценарієм, а радше є потенційною і досить суттєвою загрозою для РФ у війні проти України. Більше того, на даному етапі є декілька нових аргументів. В першу чергу, це успіхи Туреччини в розробці власних ЗРК середнього і великого радіуса HİSAR та SİPER. Придбання 4 дивізіонів С-400 у РФ було тимчасовим рішенням з метою закрити нестачу таких систем ППО в Туреччині.
В грудні 2023 року Туреччина запустила в серійне виробництво далекобійні ЗРК SİPER. Подейкують, що прогрес у розробці цих ЗРК Туреччиною було здобуто внаслідок запозичення технологій російського С-400, що є цілком ймовірним. Окрім того, США погодили продаж 49 винищувачів F-35 Греції в замін початку передачі радянських систем ППО Україні.
Захід зацікавлений в підтримці парітету між Грецією та Туреччиною, дозвіл на продаж F-35 Туреччині разом із послабленням турецького ППО є таким напрямом двосторонньої співпраці, який Штати або ж Британія будуть готові продовжувати обговорювати і надалі. Це логічний і прогнозований напрям роботи їх дипломатії, який усвідомлюють в РФ.
Якщо допустити, що Туреччина таки погодилась на американську пропозицію і знехтувала занепокоєннями росіян, то це було б досить непоганим посиленням можливостей української ППО. Аргументи про неможливість обслуговування і нестачу боєкомплекту не є релевантними. Перепідготовку екіпажів С-300 на С-400 можна провести відносно швидко.
Більш того, ЗСУ мають позитивний досвід використання трофейних російських ЗРК, тих же “Панцир-С1”. Щодо питання обслуговування та боєкомплекту – важливим є те, що це додаткові системи, вони будуть передані з певною кількістю зентіних ракет і зможуть зробити свій позитивний внесок з тою кількістю, з якою її передадуть (якщо передадуть).
Це потенційний ресурс, який може посилити наші можливості навіть з обмеженням за кількістю ракет та запчастин. Краще мати ЗРК з обмеженим боєкомплектом, ніж не мати взагалі, особливо країні, яка кожного дня знаходиться під постійними атаками ракет і БПЛА по військовій і цивільній інфраструктурі. Окрім того, навість після завершення зенітних ракет до С-400 можливо продовжити використання РЛС комплексу, які зайвими точно не будуть.
