“Хто розширив межі римського ДУХУ, – переважив того, хто збільшив римську територію”, – промовив імператор Цезар про оратора Цицерона.
Ці хрестоматійні слова сповна накладаються на теперішню революційну ситуацію в Україні. Масштабний вихід людей на народні київські віча 24 листопада, 1 і 8 грудня, а також на місцеві майдани засвідчує переростання багатотисячної кількости людей у новонароджену, підняту з вулканічних глибин українського серця НАЦІОНАЛЬНУ ГІДНІСТЬ та СИЛУ. Ми перестали спинятися перед перешкодами, а, навпаки, перетворили їх на щити наших мікроперемог. Ми, спраглі своєї свободи “на нашій, не своїй землі”, знову зустрілися у спільному пориві здолати кримінальну українофобію в державі.
Після знищення ніби “неполітичного” майдану 30 листопада постав великий політичний майдан не лише на місці знівеченого, але й розширився на необхідні для функціювання майданівців споруди. Проте найбільшим “розширенням” стала кількість щоразу наповнюваних Майдан Незалежности повстанців. Щоранку впродовж тижнів на блокпості біля кабміну здіймався червоно-чорний прапор – символ безстрашної одержимої боротьби бандерівців у приречених на фізичну поразку умовах. Із цієї фізичної поразки постала духово-моральна незламність, що вже 22-ий день подивляє нас самих і весь світ. Магма народного гніву, кипучої любови до своєї, від Бога даної землі, крутого й нескореного українського характеру дають майстер-клас протистоянню настояному на тривалій безкарності ЗЛУ.
Логічно, що 8 грудня сталася кульмінаційна подія – поверження символа ЗЛА – пам’ятника Лєніну в Києві, а відтак і на Одещині, в Котовську. Допоки Україна у рішучий спосіб не деколонізує своєї історичної та мовної свідомости, – ймовірність чорношоломної орди завжди дамокловим мечем висітиме над нами. Повалення боввана – кульмінація наших кількатижневих змагань. Із символами тоталітаризму, ґвалту і крови не інтегруються у цивілізаційні европейські спільноти. Тільки недолугий і поневолений може контроверсійно розмірковувати на ці теми, сіючи довкруж випарну отруту своїх хворих думок. Звісно, що сумно, скількох слабовольних та колонізованих виявив історичний факт повалення тирана. Скільком із них потрібний довготривалий шлях лікування від власного рабства.
Ніч 11 грудня стала символом безпомічної сили озброєних беркутівців перед озброєними власною гідністю майданівцями. Орда тимчасово відступила, сама подивована безсиллям власної позірної чорної сили. Світанок розпорошив їх, як чортячу нечисть. Світанок засвітив повстанців новою спільною державотворчою роботою. Повстанці не допускають сумнівів, що не сизифову працю спорудження барикад творять – вони просто вперто йдуть крутою горою своєї високої мети – вільної, а не свавільної ДЕРЖАВИ. За цю доленосну ніч, що ніби зменшила територію нашого перебування, ми знову вистрілили силою нашого УКРАЇСЬКОГО ДУХУ. Свобода – це не те, що тобі дали, а те, що не можуть у тебе забрати. Хто б тепер сумнівався у цих Вольтерових словах.
