Вісті з полів АТО.
Вже другий день з ранку радує мороз. Сьогодні о 7.00 було -9, що дуже позитивно позначилося на ґрунті. Земля більше не хоче їсти мої чоботи. Вона замерзла.
Увечері падає густий туман. Видимість з фарами не більше 20м, дуже легко втратити орієнтацію в просторі і заблукати.
Ліхтарик не рятує. Але це таке, чергова “принадність” місцевого клімату.
Нарешті випробував у тирі остаточну модифікацію свого АКС. З прикладом реально зручніше, ефекту від буфера віддачі не надто помітив. Але, судячи по слідах на ньому від рами затвора під час чищення, він працює.
Приїхала партія бійців з відпустки. Другий день поспіль “віддихають”. Іноді шкодую, що князь Володимир не вибрав іслам. Ні мінометні обстріли, ні “Гради”, ні погрози танкових атак, так мене не дратували, як ця непереборна, генетично закладена тяга до спиртного.
Кажуть, в добровольчих батальйонах з цим простіше. Люди, які прийшли туди, знають, куди і навіщо прийшли. А набрані добровільно-примусовим способом призову “бійці” просто не мають належної мотивації. І обмежень з боку почуття обов’язку і відповідальності.
Коли мене спитають після війни, що було найважчим за цей час, думати над відповіддю я не буду.
Із приємних новин. До нас приїхав, до нас приїхав … не можу сказати, хто. Дуже просив не поширюватися з цього приводу. Але тепер у нас на час з’явився позаштатний лектор з великим досвідом бойових дій. Сьогодні за 2 години я дізнався більше, ніж за всю війну з липня перебування в зоні АТО. Залишилося напрацювати практику. Знати, не означає вміти. Але, принаймні, тепер є над чим попрацювати.
